Блоги → Перегляд

Квітучі свічки нашої пам’яті

П'ятниця, 11:18, 16.06.17

Рейтинг
4 0
Переглядів
1607

0
0

Травневе сонце в цьому році після довготривалої зими у Львові було інколи по-особливому яскравим та гарячим. Того вихідного дня наприкінці місяця воно не зрадило людей, що вийшли на площу перед пам’ятником Тарасу Шевченку, щоб від нашого Кобзаря-Пророка пройти урочистою ходою до пам’ятника Герою України Степанові Бандері, вшановуючи пам’ять Героїв, які віддали свої життя за волю й незалежність України.

Проспектом Свободи крокували люди. У кожного свій ритм, своя хода, свої думи, свої житейські турботи. А на бруківці стояли ті, котрі готувалися до цього свята. Вони були святково одягнені й урочисто зосереджені. Через гучномовець доносилися уривки фраз, згадувалися імена Героїв, такі знайомі кожному українцеві. Усе немовби таке буденне, таке звичне, адже мітингів і маршів у Львові за останні десятки років було багато. Для львів’ян  ‒  це вже буденність. Але цього дня в повітрі витало щось невидиме й тремке. Можливо, це було в моїй уяві, можливо … але це мої відчуття як громадянина і як актора ‒ я це бачу, я це відчуваю. Я кинув погляд на обличчя людей. Вони були світлі. Я подивився на каштани, що виструнчилися на проспекті, тримаючи в своїх лапатих вітах-руках квітучі свічки. Вони були урочисті, усі огорнуті вишиванками. Ці каштани багато бачили й дуже добре пам’ятають, що було. І я їм довіряюсь, бо виростав із ними у Львові майже півстоліття, тож немовби теж відчув у своїй руці квітучу свічу. Ні, вона не в руці, вона в моїй душі …

Та ось гримнув оркестр і хода почалася. На баских конях, що кресали підковами бруківку, сиділи дівчата й хлопці в козацьких жупанах, тримали синьо-жовті та червоно-чорні прапори. Коні гарцювали. Вони були пружні й збуджені від звуків гучного оркестру, але хлопчаки в одностроях УПА вирівнювали їх ходу, тримаючи дистанцію, і встигали навіть посміхатися. Хоча це було не дуже легко ‒ керувати такими кіньми! Але це тільки додавало вершникам хвацькості та гонористості.

Люди на тротуарах потихеньку стишували ходу, а поступово зупиняючись, перетворювалися в активних споглядачів святкового дійства.  Я стояв у перших рядах. Автоматично знявши кашкета, засалютував разом із людьми хлопцеві в жупані, якого трохи поводив кінь з боку на бік. Та хлопчак був достойний. Підструнчив коня, той став дибки, але, майже як у цирку, потім, ставши на чотири ноги, став геть слухняним. як цизорик. Хлопець зняв шапку, помахав нею, зробив уклін і легким алюром прилаштувався до своєї колони. Ну як такому джурі не поаплодувати! Я подивився на людей. Обличчя в них були не просто світлі. Вони були ще й усміхнені.

Кинув оком на протилежний бік проспекту, звідки чулися гасла “Слава Україні!” Я побачив маленького хлопчика років чотирьох. Це не була уява, це була правда життя. У білій сорочечці, у трішки підвернутих знизу джинсах. Кросівки і ще капелюх. синього кольору в білу цяточку. Ну просто чарівний грибочок із якоїсь казки … Він прикладав правицю до скроні, потім рвучко викидав її вперед і в черговий раз вигукував: “Слава Україні!”

Бабусі й дідусі, що йшли в одностроях з медалями та орденами на грудях, були більше зосереджені на собі, бо ж маршова хода для них ‒ це ще й фізичне випробування. Але коли хлопчик не почув відповіді, він зіскочив з тротуару на бруківку, підняв голову, високо тримаючи лівицею капелюха, і закричав ще голосніше: “Героям слава!”

І тут ветерани УПА, як по команді, повернулися до хлопчика, зааплодували, а одна жіночка в однострої хвацько подала хлопчикові руку і сказала: “Слава Україні!” Хлопчина від тої радості ще тричі прокричав: “Героям слава!” ‒ і підбіг до бабусі з красивою сивою зачіскою в світлій блузці, що вітала своїх побратимів. Коли вона переступила з ноги на ногу, я побачив, що вона трішечки кульгає. Ну звичайно, така хода вже не для неї, але хлопчик, що притулився до її зраненої ноги, додав їй наснаги і я по її губах побачив, як вони повторювали слова правнука: “Героям слава!”

Я чомусь оглянувся ... Когось мені в цей час не вистачало поряд. І немовби відчув його, коли витягнув із торби книжечку, яку у вівторок подарував мій земляк і старший друг поет Микола Євгенович Петренко.

“У Бога за пазухою” ‒ так називається ця збірочка прози. Готуючись до творчого вечора поета в Будинку вчителя, я мав її з собою. Відкривши книжку, вичитав слова …  А от тут, вибачайте, вже моя уява. Вона як марево. Я бачу підвищення, на якому живий поет сьогодення, ну щоб його бачили, бо ж він невисокого зросту. І немов отут поряд звучать його слова. Він говорить тихо й спокійно, але слова резонують у каштанах, і вже не просто легкий шум, а гучні думи від великого поета вітають дерева велетні.

“Іванку, Грицю, Петрику, Юстинко, Софійко! Дбайте про себе.

І всі діти, які ростуть у ці обпечені неправдою дні ‒ дбайте про себе.

Це говорить ваш батько, ваш старший брат, говорить хтось із вашого села, говорить той, кому випало боротися й гинути за українську долю, ми це говоримо: “Дбайте про себе”.

Шумлять, гудуть каштани, розносять святі слова поета по всій площі, по всьому місту, по всій Україні. Їх чує й наш батько Шевченко, бо він тут поряд, він у кожному з нас. А говорить він ‒ той, що останній залишився в живих ‒ в’язень Янівського концтабору. Звертається до нас словами:

“Дбайте, щоб вирости гідними нашої пам’яті: справжніми громадянами майбутньої Вільної України ‒ ми віримо в це. То ж ‒ дбайте про себе … “

Марево зникає. Я бачу знову хлопчика, що кричить: “Слава Україні!”, а йому голосно відповідають мужні хлопці-українці: “Героям слава!”

Це скандують дружно ветерани АТО. Вони йдуть рівними рядами за військовим бронетранспортером. Дехто на милицях, дехто з палицею, але кожен молодий і вже обпалений війною.

Немов зливається тротуар із бруківкою. Чути аплодисменти й вигуки з натовпу: “Героям слава!”

І знову марево. Знову заскрипіли каштани, ще міцніше стиснувши свої квітучі свічі пам’яті, і чути голос поета:

“Бо ж можна сказати. Ну що я там, краплина поміж тисяч і тисяч крапелин, хто таке рогзгледить.

Але це не так. Ви подумайте ось про що: що ви нитки, з яких витвориться спільне полотно ‒ для прапора, для гобелена, для мішка з посівним зерном ‒ та ж тоді трухлява нитка порветься, тоді на прапорі буде дірка, тоді посиплеться посівне зерно з мішка”.

Голосний бій барабанів приводить мене до реальності. Це курсанти Ліцею імені Героїв Крут. Всі в біломі строї, стрункі, як свічки, з гордо піднесеними головами б’ють ритмічно у військові барабани.

Крокують учні зі шкіл Львова та області. Зі шкіл, де патріотичні дорослі дбають про своїх вихованців. Вбивають кроки в мозаїку бруківки, співають повстанську пісню “Лента за лентою …”. Попереду високий стрункий юнак чує, як ритмічний і натренований звук барабанів трішки почав збивати мелодію пісні, і тоді він заспівав, аж здригнулися каштани і люди зааплодували в ритм пісні, а юнак по слизькуватій бруківці карбував крок і виспівував  “... повстанче, в бою не відступай!”

І знову загримотіли каштани, твердішав голос і в поета. Він говорив стримано, але за кожним словом немов стояли його побратими, яких він за свої 92 роки зберіг у своїй пам’яті, і мав повне право сказати:

“Нам уже видно ‒ як із кожного із вас, малого, але вже підростаючого, вигартованого і стального, витворюється спільне обличчя  майбутнього народу, погідне і горде, усміхнене і приязне, упевнене в тому, що ми народжені для щастя ‒ всі, всі, не хтось вибірково, а таки весь самодержавний народ!”

……………….

Марево зникло. Зник за пам’ятником Міцкевича  і останній учасник ходи. Біля пам’ятника Шевченку було чути голос хлопчика “Слава Україні!” …

Я був схвильований і розчулений. Тож забіг в аптеку, яка була поряд. На мене з-за прилавка глянула усміхненими оченятами юнка-продавщиця. Я сказав: “Слава Україні!”, вона посміхнулася й відповіла: “Героям слава!”

‒ Мені, прошу пані, “Біпролол”, п’ятірку.

Вона сховала посмішку, якось задумливо подивилася на мене. і сказала:

‒ Серце …

 

Сергій Кустов, народний артист України

A60EKiK4twe8upB2aaHCR5vwJ1RbYprTVrSlHXODE4c51zzZzPmsDQFYB-nleqzOTcrRuJLnXCcNfWjTFu7XVzneZr1625vprH5Kd49kqACoteXkJKXKzRg0q72miGTJZYMWzpMR

 

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі