Блоги → Перегляд

Блокер---давай поговорим про євреїв і закулісу

Четвер, 23:18, 08/11

Рейтинг
1 0
Переглядів
464

0
0
0
У цій статті згадуються

Приведу фрагментрично цікаві моменти історії.

Кожний може знайти більше.

Євреї не вважають Ісуса за месію ані за бога.

 

Бо мають свої критерії.

 

Євреї не ведуть пропаганди щоб здобувати нових євреїв прозелітів.

Вони вважають що бог поклав на них ношу бути його вибраним народом.

 

Головний момент для нас як вони ведуть себе в щоденному житті з іншими.

Моменти історії

27—30 — за Євангелієм на ці роки припадала основна діяльність Ісуса Христа, єврея для християн з супер роду:

Родовід Ісуса Христа переданий євангеліями від Матвія (Мт. 1:1-17) та Луки (Лк. 3:23-38) двома списками його предків по батьківській лінії. Обидва списки наголошують на приналежності Ісуса до родоводу царя Давида та патріарха Авраама, а у Євангелії від Луки виведено родовід від Адама сина Божого. Ці два родоводи нічим не відрізняються у період між Авраамом та Давидом, однак пізніше у списку є суттєві відмінності. Існують різноманітні думки на причини цієї розбіжності.

З обох родоводів Ісуса Христа родоводом Йосипа прийнято вважати список, що приводиться у Євангелії від Матвія (Мт. 1:1-16), де сказано: « А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять.» (Мт. 1:17)

Його перші учні, а також Апостол Павло були євреями (юдеохристиянство).

66 — початок Першої Юдейської війни. В її ході римські війська Тита взяли Єрусалим (70 р.) і зруйнували Храм. За словами Тацита в 66-70 рр. було вбито та продано в рабство понад мільйон євреїв.

132—136 р — Повстання Бар-кохби. Після поразки в війні велике число юдеїв було виселено з Палестини. Головний центром єврейського життя стає Вавилон.

 

Єврейська діаспора (івр. תְּפוּצָה (англ. Tfutza) — [примусове] вигнання, розсіювання; галут (גָּלוּת) є однією з найстаріших і добре вивчених діаспор світу.

70px-Menora.svg.png

Розсіювання євреїв почалося після падіння Ізраїльського царства, наприкінці VIII століття до н. е., потім продовжилося в часи вавилонського полону VI століття до н. е., збільшилася в елліністичну епоху і, нарешті, стало масовим в римську. Унікальність єврейської діаспори полягає в тому, що протягом тривалого періоду своєї історії абсолютна більшість євреїв виявилася відірваною від своєї історичної батьківщини Юдеї (Ізраїлю), яка піддалася інтенсивній арабізації та ісламізації за часів арабських завоювань. Таким чином, на відміну від греків і вірмен, всі євреї в певний період виявилися членами діаспори, фактично втративши не тільки контроль над своєю батьківщиною, але і зв'язок з нею на довгі століття.

 

Але я розмовляю з євреями напрямУ і вони кажуть що завжди на території старого Ізраїля було хоч трохи євреїв.

 

Головні дати в історії діаспори

 

В XIII—XV ст. відбувся розквіт боротьби за чистоту віри й сповідань, виконавчим органом котрої стала Свята Інквізиція.

Це призвело до вигнання юдеїв з держав і міст західної та центральної Європи та спричинило їх міграцію на схід, до АвстріїУгорщиниБогеміїПольщі і Османської імперії.

Значною мірою, окрім відмінної релігії та сприймання євреїв як зрадників і вбивць Спасителя, середньовічний антисемітизм підкріплювався через канонічні християнські вчення, котрі забороняють давати гроші в борг під проценти, а юдеї займалися значною мірою саме лихварством.

 

Вже в 1500 році євреї, що жили на українських землях під польською адміністрацією, були в 23 містах і становили на той час третину всіх євреїв в Польському королівстві. Це онімечені ашкеназі. Вони зберегли народну віру, але не задержали мови й говорили швабським діалектом[13]. Носили відмінний одяг і жили осторонь від місцевого населення, або в окремих районах міст, чи в маленьких, переважно єврейських, поселеннях (т. зв. штетлах, напр. див. Штетли Луцька). Ці єврейські громади були зазвичай бідніші, ніж попередні єврейські іммігранти до України. Через заборону володіння землю та деякі інші фахові обмеження, більшість євреїв працювали у галузі ремісництва та роздрібної торгівлі. Знаходячись під захистом польських монархів, які стримували ворожі настрої польської шляхти та міщанського населення, євреї були безпосередньо підпорядковані королеві, платили окремий податок, за який несли колективну відповідальність. У відповідь, королівські декрети (датовані ще 1264 роком) дозволили євреям влаштувати широке самоврядування. Протягом певного історичного часу перебування в Речі Посполитій євреї користувались широким власним общинним самоврядуванням — радою чотирьох земель (Ваад чотирьох земель).

 

В пізньому XV-му сторіччі євреї з Польщі та Німеччини почали прибувати на територію України під пануванням Великого князівства Литовського. Найпоширенішим ареал їхнього розташування був в Підляшші та в найбільших містах Волині. Звідти посунули в регіон Києва та ПоділляКиїв став одним з найбільших осередків єврейської релігійної освіти. Цей період був також періодом страждання, як місцевого, так і єврейського населення через набіги кримських татар. У 1482 р. багато євреїв було захоплено татарами і продано в рабство до Криму.

Найбільша міграція євреїв до України відбулася в кінці XVI-го сторіччя. Третя хвиля прийшла на територію України з півдня — через Османську імперіюВалахію та Кримське ханствоЕтнографічно вони значно різнилися від ашкеназі. Деякі прибули з інших частин Польщі та ВКЛ, щоб поселитися в нещодавно освоєних регіонах; інші прибували навіть з Італії та Іспанії. У 1569 р. із створенням Польсько-литовської Держави і переходом України з литовського до польського панування, великі області України були відкриті для колонізації і сільськогосподарського підприємства. Між 1569 р. і 1648 р. кількість євреїв в Україні зросла від приблизно 4,000 до майже 51,325 душ розпорошених серед 115 міст і сел в Київському воєводствіПодільському воєводствіВолинськомувоєводстві, і Брацлавському воєводстві.

У «Трактаті про дві Сарматії» (1517 р.), складеному краківським каноніком Матвієм із Міхова, в главі про українські землі, зазначається, що юдаїзм був однією з важливих конфесій на Русі 14 — 16 століття[14]. На відміну від західноєвропейсьих євреїв, що займалися лихварствомруські євреї були ремісникамиземлеробами або великими купцями, що часто тримали у своїх руках громадські податки[14]. Вони користувалися власним єврейським письмом та грамотою, займалися астрономією й медициною[14].

 

Трохи назад:

Київська Русь

В 1113 році в Києві стався великий єврейський погром, після якого, як писав в «Історії Російської» Василь Татищев, князі ухвалили, що «нині з всієї Російську землі вислати всіх жидів і з усім їхнім маєтком, і надалі не опушать, а чи є таємно увійдуть, вільно їх грабувати і вбивати… З цього часу жидів на Русі немає»Лев Тихомиров в 1892 році пише, що євреї повернулися в південно-західні міста приблизно до XIII століття, а Михайло Стельмашенко в 1911 роцістверджує, що «ні один помісний літописець не згадує про них до початку XV століття».

 

 

Козацька доба 250px-CossackMamay.jpg Козак Мамай на тлі гайдамаків, що страчують євреїв.

З часом євреї почали використовувати нові можливості в обранні професій і в економіці прикордонних територій України. Коли польські та литовські магнати накопичували все більше землі, євреї прибували служити їх посередниками, забезпечуючи послуги і порядок за відсутності володарів.

 

Багато з них були орендарями великих маєтків, збиральниками податків, керівниками маєтків (з правом відправляти правосуддя, зокрема страчувати винних), діловими агентами, володарями шинків та готелів, маслоробень, млинів, лісопилок, і винокурень.

 

У торгівлі, вони витісняли вірмен і місцевих українців. Зокрема монополізували шинкарство та виробництво горілчаних виробів:

« ...коли управління староствами потрапило до рук панських слуг, які почали прислухатися до жидів, а ті запропонували збирати великі прибутки з місць, де не було ніяких, офіруючи оренди, аби тільки пан видав заборону, щоб ніхто горілки не варив і не шинкував, а лиш вони самі. Що з великим гнітом для козаків діялося, особливо коли на жидівську вимогу підстарости посилали рубати котли й горілчані кварти, де такі знайдено[15] »

Зокрема з цієї причини:

« ...ненавидів жидів простий народ, і скоро знялося повстання, він жидів також перебивав, як шляхту і недоляшків[16] »

За версією дописувачів української енциклопедії місцеве населення розглядало євреїв як безпосередніх господарів селян, а в містах ще як і конкурентів православ'ю[10].

 

 

Хмельниччина Докладніше: Газерот-тах

Становище населення значно погіршилося в XVII-му сторіччі. Обмеження прав і свобод, зневага, здирство та шахрайства з боку польських та єврейських визискувачів викликало незадоволення скрутними умовами життя в закріпаченого селянства та козаків і призвело до Визвольного повстання року під керівництвом Богдана Хмельницького. Польські землевласникикатолики, і євреї були основними противниками. У багатьох містах, особливо на ПоділліВолині і на Лівобережній Україні, єврейське населення було майже повністю винищене. Єврейський літописець — очевидець Натан Ганновер у праці «Глибокий мул» оцінював кількість загиблих понад 100 000. Порівнюючи кількість єврейського населення в Україні в 1648 р. (51,325 чол. це число, на думку істориків, значно перебільшене[17]. Деякі євреї щоб уникнути переслідування, приймали християнство.Під час Хмельниччини в Україні вперше відбувся найбільший спалах антисемітизму, викликаний боротьбою пригнобленого народу з католиками, шляхтою та євреями, які займали панівне становище в економіці Речі Посполитої.[18][19]

 

Тут думаю  є неправда з того боку що Хмельницький у нас показується у проросійському стилі .

 

За умовами Зборівського договору року особам, що сповідували юдаїзм, заборонялося мешкати в козацькій Україні. Згодом положення про недопущення іновірців та чужинців до посад закріпив Ю. Хмельницький. Така ж умова згадується в першій козацькій конституції Пилипа Орлика. Та починаючи з правління Івана Мазепивихрести, як то Герцики та Марковичі, змогли долучитися до старшинської верстви Гетьманщини.

 

Уманська трагедія

Значних втрат зазнало юдейське населення під час повстання Коліївщини. Біля 20 тисяч поляків і євреїв загинуло час «уманської різанини

 

-----------------------------------------------

 

Але є теж простіший побутовий підхід. Мій родич з села сказав як знаний анекдот: єврей не їсть сніданок поки не обдурить першого  клієнта.

 

То тепер питання:чи можна євреїв міряти одною міркою і вішати на них собак що вони не працюють а живуть з обдурювання населення?

 

То виглядає що в нас тепер самі євреї правлять і хто ж тоді їх вибирав?

 

Ну є порошенко єврей--а решта що за євреї?

 

 

-----------------------------------

Я кілька років веду розмови з євреями ,особливо з одним рабином що втік  з Америки щоб не воювати у В"єтнамі.

 

Я не знайшов нічого що б підтверджувало погану думку про них.

 

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

https://tyzhden.ua/Columns/50/92418

25 жовтня, 2013
grabovskiy.jpg Сергій Грабовський
   
Іван Франко – брутальний антисеміт чи агент сіоністів? Якщо почитати твори Франка, то можна помітити в них неабияку симпатію сіонізму  

Черговий скандал, пов’язаний з Україною, спалахнув в Австрії. Такий собі Еміль Лангерман, виходець з Одеси, звернувся до до магістрату Відня з закликом демонтувати пам’ятні знаки Іванові Франку. Лангерман вважає, що Франко такої честі не гідний, бо начебто сповідував антисемітизм. У документах, які надані колишнім одеситом міській владі, наводяться цитати з різних Франкових творів, зокрема ті, де письменник використав слово «жид», зокрема, вираз: «Жиди, кровопивці». А ще, мовляв, у повісті «Борислав сміється» зустрічаються образливі для євреїв висловлювання. І так далі, і таке інше. І підсумок: Іван Франко названий Лагерманом «радикальним націоналістом і палким антисемітом».

Полемізувати з Лангерманом я не збираюсь: забагато честі цьому персонажу. Але, оскільки його матеріали потрапили до магістрату, не зайвим буде навести декілька фактів та цитат, що характеризують справжнє ставлення Франка до євреїв та так званого «єврейського питання». Можливо, в добу інтернету вони також потраплять на око віденських міських посадовців.

По-перше, щодо образ на адресу євреїв. За словами професора Ярослава Грицака, у художніх творах Франка справді не один раз зустрічаються образливі для євреїв слова. Однак, наголошує Грицак, критики забувають, що ці слова лунають із вуст літературних героїв, образи яких письменник змальовував із реальних людей, які існували за специфічних обставин у специфічний час. А у «Бориславі…» діють не абстрактні євреї, а визискувачі, гнобителі, глитаї, які закономірно викликають ненависть робітників.

По-друге, щодо вживання Франком слова «жид» варто звернутися до автора цілком нейтрального у цій колізії – до Микити Хрущова, до його спогадів, присвячених 1939 року, коли Галичина була приєднана до СРСР. Цитую мовою оригіналу: «Во Львове и других западноукраинских городах была также большая еврейская прослойка, как среди рабочих, так и среди интеллигенции… Когда  мы собрались на митинг во Львовском оперном театре, то пригласили туда и украинцев, и евреев, и поляков, в основном рабочих, хотя пришла и интеллигенция. Выступали там среди других и евреи, и нам странно было услышать, как они сами говорили: «Мы, жиды, от имени  жидов  заявляем…»  и прочее. Дело заключалось в том, что по-польски евреев так называют в обыденной речи, не имея в виду ничего дурного. Мы же, советские люди, воспринимали это как оскорбление еврейского народа. И потом, в кулуарах собрания я спрашивал: «Отчего вы так говорите о евреях? Вы произносите – «жиды», это же оскорбительно!». Мне отвечали: «А у нас считается оскорбительным, когда нас называют евреями». Для нас слышать такое  было очень странным, мы не привыкли к этому. Но если обратиться к украинской литературе, то в ней  слово «жид» тоже звучит не ругательным, а вроде определения национальности. Украинская песенка: «Продам тэбэ, жидові рудому» означает «Продам тебя, еврею рыжему». Чи потрібні ще коментарі стосовно слова «жид», яке, власне, до нашестя нацистів не було лайкою чи образою?

По-третє, Іван Франко був не тільки літератором та вченим, а в політиком. У грудні 1899 у Львові з колишніх членів Української Радикальної партії, які відійшли від марксизму, з ініціативи Івана Франка, Михайла Грушевського, Євгена Левицького була заснована Українська Національно-Демократична партія (УНДП). 1907 року під час перших загальних виборів до Державної Ради Австро-Угорщини УНДП уклала виборчий союз із сіоністською партією. У тих міських виборчих округах, де позиції українців були слабкими, вони віддали свої голоси сіоністським кандидатам; натомість у сільських округах євреї підтримали кандидатів українських націонал-демократів. Відтак завдяки підтримці українців уперше в австрійському парламенті з’явилися два депутати-сіоністи. Успішно провели кампанію й націонал-демократи: від них були обрані 17 депутатів (тоді як від радикалів – троє і ще один від соціал-демократів). І це був не єдиний випадок співпраці політичних сил і виборців двох пригноблених народів. І хоча Франко на той час за станом здоров’я відійшов від активної політичної діяльності, його вплив на УНДП та інші політичні сили Галичини залишався великим. Не в останню чергу завдяки позиції Франка у 1918-19 роках єврейська громада Галичини у своїй масі підтримала ЗУНР, а її численні представники брали участь в органах влади нової держави та захищали її зі зброєю в руках (1919 року у складі Української Галицької Армії був навіть сформований окремий «Жидівський курінь» - і нікого зі стрільців та офіцерів цього батальйону слово «жид», до речі, не ображало…).

По-четверте, Франкові належить чимало наукових розвідок, публіцистичних статей та рецензій, де він торкається юдейської тематики. Це й рецензія на «енциклопедію юдаїки» – п’єсу Германа Зудермана «Загибель Содоми», і статті «Семітизм і антисемітизм у Галичині» та «Мої знайомі жиди», і рецензія «Жидівська держава», і певні сюжети у «Студії над українськими народними піснями», присвячені аналізу книги рабина Натана Ганновера про начебто страхітливе нищення євреїв за часів Хмельниччини (Франко вважає, що у цій книзі є «мале зерно історичної правди», в ній «більше фантазії», і весь твір написано «більше в біблійнім стилі»).

З названих текстів зупинімося на двох: на «Жидівській державі» (1914) та ««Моїх знайомих жидах» (1908). Перший із них – це опублікована польською мовою під назвою «Państwo żydowskie» рецензія на брошуру провідного ідеолога сіонізму Теодора Герцля, присвячену проблемам утворення власної держави єврейського народу у Палестині. Франко переказує основні ідеї брошури, ставлячись до них водночас і співчутливо, і раціонально-критично, та завершує рецензію таким підсумком: «Колонізація краю після викупу всіх його жителів відбувалась би поступово, починаючи з найбідніших євреїв, які, без сумніву, на думку автора, масово йшли б до нової батьківщини. За ними пішла б інтелігенція, а вкінці і багатії. Перший початок тієї колонізації бул би водночас кінцем антисемітизму. Євреї вийшли б з Європи спокійно, залишились би в Азії оплотом цивілізації, а якби часом хтось з них захотів знову завітати до Європи, був би там прийнятий як давній дорогий гість. Як бачимо, найповніша ідилія. І автор не обминув змалювати її усіма деталями, особливо щодо внутрішнього влаштування майбутньої єврейської республіки. Не можна, одначе, відмовити йому в тому, що його план надиханий гарячою вірою і гарячою любов’ю до свого народу, зокрема до тих пригноблених і упосліджених його мас. Проте, на жаль, мені здається, автор надто мало знає ті маси, надто сильно вірить в продуктивну силу торгівлі і, власне, об цей риф може розбитись весь його план – зрозуміло, якщо не знайдуться люди, які готові прикласти рук і капіталу до його виконання. План, одначе, має перед собою беззастережне майбутнє, якщо теперішнє покоління виявиться ще не дозрілим для того, то мусить з часом дочекатися молоді, яка захоче і зможе його виконати».

Ну, і де тут антисемітизм? Навпаки, Франко яскраво демонструє себе – навіть у критичних зауваженнях – не «палким антисемітом», як стверджує екс-одесит Лангерман, а палким симпатиком сіонізму. Це не випадково: особисті контакти Франка з Герцлем засвідчили їхню взаємну приязнь і розуміння. Ось як відбулося у Відні в грудні 1892 року знайомство двох виданих діячів (цитую за спогадами В. Щурата, у квартирі якого це знайомство відбулося):

«— Тішить мене, що маю змогу познайомитись з паном, — сказав Герцль до Франка. Мій колега (Фрідріх Самуель Краус) декілька разів згадував мені пана. Мало сказати: згадував. Наоповідав мені стільки, що познайомитись з паном було моїм найгарячішим бажанням.

— Дуже мені подобається панова ідея відбудови єврейської держави, — відізвався Франко. — Дуже мене зацікавила, оскільки є вона начебто рідною сестрою нашої української ідеї відродження української держави. Але чи одна і друга сьогодні здійснима?

— Чому би ні, — відповів Герцль. — На цьому світі все може статися, що вміщається в людській голові.

— В розумній голові, — додав Франко.

— Так, в розумній голові, бо тільки про таку можна говорити людям, які хочуть вважатись розумними, — продовжував далі Герцль. — В розумній чи розсудливій голові народжена навіть найблагородніша ідея буде здійснима, якщо тільки зможе збудити запал в найширших масах народу і висуне з лона захисників таких, що будуть готові на мучеництво… Мойсеї не народжуються кожен день, то правда; вони формуються під зовнішнім гнітом. А цей зовнішній гніт у нас є десять разів більший, ніж у вас. Якщо ви його колись так само відчуєте, як ми, то і у вас почнуть оглядатися за своїм Мойсеєм і напевно знайдуть його, хоч сьогодні, можливо, ще б його побили камінням. А втім, час може все прискорити.

— Тут признаю панові повну рацію, — погодився по короткій мовчанці Франко і сердечне потиснув руку Герцлеві».

Чи не під час цієї зустрічі народилася ідея знаменитої Франкової поеми «Мойсей», яка ґрунтується на спільності і схожості доль двох народів?

А тепер – про есей «Мої знайомі жиди». Кілька цитат:

«Народившися в сільській хаті й вирісши в українському селі, зберіг я із свого найраннішого дитинства небагато спогадів про жидів. Один з найранніших спогадів — це сцена, як моя мати прийшла раз із села і принесла кілька жидівських пасок, які дістала від шинкарки.

— Діти, — гукнула мати до мене й до моїх братів і сестри, — дивіться, що дала мені для вас Сура.

Вона поламала сухі пляцки й поділила поміж нас.

— Їжте, це жидівська паска. Правда, люди кажуть, що в ній є кров християнських дітей, але це дурниця.

Це було перше живіше враження, що лишилося мені з мого дитинства про жидівство. Заразом була це перша звістка, яку я дістав про байку за кров. Мати сказала свою думку про це так спокійно й рішуче, що ми тільки здивовано розплющили очі, без звичайного жаху, в який, як буває, так часто попадають серед розмов про це далеко старші й більш освічені люди. Заразом дала мати найкращий доказ, що вона не вірила в байку про кров, споживаючи враз із нами принесені шматки хліба».

«Маючи шість років, прийшов я з батьківського дому до сусіднього села Ясениця Сільна до тамошньої народної школи. Тут перший раз зіткнувсь я ближче з жидами. У школі було також двоє жидів, хлопців, синів тамошнього шинкаря, і вони саме були моїми шкільними товаришами. Обидва були кріпкими веселими хлопцями, що почувалися цілком добре в товаристві сільських дітей, з старшими учнями як із собі рівними жартували й бавилися, з молодших кпили або їх протегували, а взагалі далеко більше були розвинені, ніж усі інші учні. Це було зовсім природне, бо вони, крім обов’язкових шкільних предметів, училися вдома ще дечого іншого, і їх не можна було бачити у вільних годинах, як і у свята, на вулиці або в полі. Старший із них, Аврамко, міцний хлопак, був моїм особливим заступником, бо я, як малий, незвичайно несміливий хлопець, багато мусив витерпіти від сваволі інших учнів».

«Щойно в гімназії мав я нагоду пізнати ближче кількох шкільних товаришів-жидів. У першій черзі називаю Ісаака Тігермана. Це був найкращий математик у нашому класі й ішов через усю гімназію як один із найвизначніших учнів. Це була наскрізь шляхетна натура, щира й поважна у поведінці, при цьому з незвичайно ніжними почуваннями. Ніколи не позволив він собі на грубий жарт або дотеп, у ньому не було ніякого сліду цинізму, як він виявлявся в найбільшої частини інших учнів, зокрема при пробудженні повноліття. Він тішився також у своїх шкільних товаришів, як і вчителів, загальною пошаною завдяки свому знанню та своїй пильності, вчився приватно по-англійському й по-французькому та приготовлявся до купецького стану. Не знаю, чому пізніше він змінив цей план і пустився на правничу кар’єру. Коли осягнув ступінь доктора, став він адвокатом у Дрогобичі й помер там по кількох літах. При цій нагоді додав би я, що в Дрогобицькій гімназії тоді (1867–1875) серед молоді не було можна запримітити ще ніякого сліду якогось національного або конфесійного антагонізму, який тепер сильно вибуяв наслідком полонізації».

«Тому що в Дрогобичі мусив я заробляти на своє утримання корепетиціями й найбільшу частину корепетицій мав у жидів, то мав я також нагоду глибше розглянутись в жидівському родинному житті. Мені, добре обзнайомленому з селянським, на батьківському авторитеті й дитячому послусі опертім родинним життям, показалася тут перший раз інша картина, як батько був далеко ближчим, щирішим до своїх синів і членів родини, як старший брат, що в його інтересах, змаганнях і планах сяк чи так брали участь усі члени родини. Щось тепле повіяло на мене з малих, щоденних сцен, свідком яких я був; я порівнював їх у моїй душі з аналогічними подіями в селянській родині і відчував, що я мав тут перед собою щось далеко вище, тип старшої культури. А що рівночасно мав я нагоду ближче зазнайомитися також із родинним життям християнських міщан, то я прийшов до погляду, що з трьох відомих мені типів родинного життя цей – найнижчий: тут щез патріархалізм селянського життя, але бракує зв’язку спільних інтересів і традиції, який надає тепла й тривкості жидівському родинному життю; становище жінки впало по найбільшій частині на рівень служниці, зв’язок між батьками і дітьми здебільша розірваний – словом, життя середнього міського стану християнської віри робило на мене невідрадне, часто відразливе враження. Як корепетитор менше талановитих учнів бачив і розумів я дуже добре, що в жидівській родині, хоча б найбіднішій, усе працювало разом над тим, щоб синові, що ходить до школи, улегшити його роботу й мені йти на руку в моїй праці, коли в християнських домах бачив я головно повну байдужість для праці юнака, в разі невдачі цієї праці безглузду суворість, навіть жорстокість супроти нього…»

І певний підсумок сказаного, де Франко відповідає на закиди, які вже тоді з різних боків накочувались на нього:

«…У своїх оповіданнях й поезіях я дуже часто виводив жидівські типи і затягав жидівських мелодій, і зате стягнув на себе з боку деяких жидів закиди антисемітизму, а з боку деяких своїх земляків закиди філосемітизму. На всі ці закиди міг я тільки одне відповісти, що я тільки це й так змалював, що я бачив і пережив і як я розумів, і що завжди старався в жидові, так само як у змальованому мною українцеві, полякові, циганові, бачити й малювати людину й тільки людину».

Гадаю, достатньо. Не лише для того, щоб відкинути геть звинувачення Івана Франка в антисемітизмі, а й для того, щоб поставити закономірне запитання: чи не спричинені закиди на адресу Франка – політика і науковця, який рішуче підтримав ідею створення вільної Єврейської держави та сіоністський рух ще наприкінці ХІХ століття – антиізраїльськими настановами екс-одесита, а нині громадянина Австрії Лангермана?

Коментарі

Розповім вам малята казочку.
В дальній дальній галактиці на темних технологічних планшетах жили собі людина олійні істоти. Жили як ми - нищили світ і бавилися технічними іграшками. Звичайно добавилися так що із забанили. Тоб то взірвалася іхня зірка. Але самі хитрі звісно на космічних човниках попленталися мандрувати всесвітом. І досягли оріонської цівілізації в нашому куточку.
Ті теж мали трохі людиноподібних рас, технічну цивілізацію і все таке. Підібрали вони цих назвали сірими і прикрутили ім гайки - розмноження тільки технологічне - щоб не плодилися Ка зна як. Тільки за дозволом. Є ще право як то водиться.
У сірих є одна особливість - із зірка мала спектр проміняв яке співзвучні тільки з вібрацією золота.
Тому біля золота ім добре. Генетика така. Це як холоднокровність рептиліям гріти спинку на сонці - кайф. Нема тепла , значить сірим золота і все - біологія підводить - товстіють та пухнуть.

Оріонської та інші сузір'я як усякі технологічні тварі що порушили баланс стали ізгоями всесвіту. Але наклали лапи на нашу неньку планету. Після тераформерів - наших предків які могли викликати магму, цунамі, блискавки , збурювати іоносферу просто так - тілом , які сформували планету , тут побувало багато мерзотників. Рептилоіди тут теж успішно відклали яя.
mart mart   21:52
+1

іде чоловік у шинок і п"є. а жид шинкар ,як той уже п"яний,підмішує йому води.
чи так було?
+1

Земля бачила багато війн. З рештою технічний устрій більш швидкий хоч і тупіковий якось переміг. Але є ще Право. Тоб то щоб маса цивілізацій не валилося насмерть вони домовилися
Згідно цього планета не може вважатися колонією докір місцеве населення що має владу про це само не попросить .
Ось тут і стали в пригоді сірі. Така собі ліва пиратьська банда
Мала захопити владу і оголосити владу оріонської як місцеві.
Тому вони пробували зробити це по нашому - іх набили інші. Прийшлось мутити. Тоб то приписувати свій генотип і цим брати владу.
Рептилоіди мали перевагу - вже прописали свій ген населенню покійного мілліони років було тепло, але щось стало з кліматом і з іх впливом , і далі Індії зміїподібні не пішли. В очевидь рептилоіди ген керується сірими.
Так ось. Стараннями сірих та із господарів в часи Египту було виведено евеїв. Рабів на основі гену сірих. І глюк той самий - вони збирають золото. Не для того щоб зробити світ кращим. Просто як сонце. Якщо із залишити в спокої - вони зразу створюють релігію золотого бика і несуть це як ідею.
За сорок років це з них не вибили в пустелі - генетика. Золото головне. За золото вони стають ідеальними рабами. І це цінять всі правителі. І ідею цінять. Тому ніодин правитель світу від євреїв не відмовиться.
Е добрі євреї. Є . Розумні. Вони знають що відбувається. Вони від овляються від задоволення - бо задоволення то рабство. Але золото мусять мати на собі - щоб не здохнути. Це досить бідні євреї яких гноблять свої ж. Клан не може відмовлятися від фізіології. До того ж є момент коли гени вимикаються, мутують та знають змішуючись. Тоб то ситуація коли еврей стає не євреєм. Приклад Іісуса - він став Христом , тоб то стандартом чистої людини терраформера.

Таким чином епоха Калі скінчилася, сірі планету не очолили а оріонці замислилися над станом речей.
Така собі хитра ситуація коли всі в дупі.
mart mart   22:29
+1

та сама історія--але тепер обдурює наш.але жида оскаржують в народній пам"яті.
наші місцеві продавці в срср шприцом викачують коньяк з пляшки а вкачують чай.
чоловік каже :знову чай в них купив. от клята жидовА.
а продавці то наші.
+1

Зручна ідея , правда ? Спосіб вибивання жаги задоволення. Християнство говорить про відмову від пороків. Це нормальна ідея, козацька. Але дратуючи центр задоволеня в мозку можна досягти шокуючих результатів. Особливо виготовляючи пшеничну горілку під час голодомору. Це значить що не жиди злі, а те що ми програємо боротьбу за виживання розділяючись на кайф та мазозизм, порушуючи баланси. Ми не маємо концепції.
+1

Коли ми не знаємо чого хочемо то вибираємо між Гройсманом та Тимошенко. Інші теж не знають що робити.
+1

0
А найбільший прикол в тім що грабувати награблене це друга ідея. Комуняцька. Чи фашистська точніше. Іх рашка дуже вподобала. Так народжуються з нічого багаті злодії. На кшталт Януковича чи Путіна чи кадрова . Але все пропивають... Цикл паразитизму. Тобто паразитизм як ідея.
+1

Евреї не є проблемою. Е друга сила яка прагне влади , більш небезпечна. Це гібрід рептилоідів. Королівська генетика. Масони. Там такі вібрації що нормальна людина гаситься. Тронні технології. Маніпуляції колоніями.
+1

Це причина того що нам приводять іноземців до управління. Або ще конкретніше факт що одні й ті ж при владі.
+1

Управління відбувається через страх, зокрема того що не можемо вижити , якщо... І посилання за рятівником.
І тут два лікарства : смерть як сприйняття реальності (воінський культ) і воскресіння. І це основа свободи.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.