Блоги → Перегляд

ЗОЛОТІ ПРАВИЛА СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Понеділок, 09:51, 04.05.20

Рейтинг
3 0
Переглядів
615

0
0
У цій статті згадуються

16.    Глупі вчинки

     У 1965 році, на зустрічі зі студентами Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, перший космонавт світу Юрій Гагарін сказав: «Кожна людина хоча б упродовж п’яти хвилин на добу буває дурнем. Мудрість полягає у тому, щоб не перевищувати цей поріг».

     Недалека людина впадає у лють з приводу навіть незначного зауваження, тоді як мудра прагне чомусь навчитися навіть у тих, хто осуджує та дорікає їй. Ми з задоволенням сприймаємо висловлювання лише тих, хто захоплюється нами, відчуває до нас симпатію та поступається нам дорогою. Але найбільш великі уроки ми отримуємо саме від тих, хто зневажає і ненавидить нас.

     «У юності, - розповідав тричі герой Радянського Союзу маршал Жуков, - я мав звичку звинувачувати інших людей у своїх неприємностях, але подорослішавши, я зрозумів, що в решті решт завжди всі мої невдачі ставалися через мою власну вину.» І, коли Йосип Сталін (після війни) відсторонив його від військової справи, він справедливо зауважив: «Ніхто окрім мене самого не винен у моєму краху. Мій найлютіший ворог – я сам!»

     Академік Патон упродовж багатьох років вів книгу записів зустрічей, які відбувалися протягом дня. А щосуботи займався самоперевіркою, переглядаючи та оцінюючи свої дії. «Тато усамітнювався в домашньому кабінеті, відкривав свою книгу і годинами обдумував усі бесіди, наради та засідання, які мали місце, - згадував його син. – Він щоразу запитував себе, які помилки допустив цього разу, що зробив правильно і де б міг вчинити краще, та які уроки можна отримати з такого досвіду? Нерідко він дивувався власним грубим прорахункам, але з роками ці прорахунки ставали все рідшими і рідшими».

     Така система самоаналізу, якої постійно дотримувався академік Патон, дала йому можливість досягти величезних успіхів у науковій та адміністративній праці. Навіщо чекати, щоб вороги критикували нас або нашу діяльність? Чому б не випередити їх? Давайте станемо для самих себе суворими критиками, будемо самі виявляти та виправляти свої слабкості.

     Саме так вчинив Чарльз Дарвін. Коли він закінчив написання рукопису своєї легендарної книги «Походження видів», то ще п'ятнадцять років після цього займався самокритикою. Зрозумівши, що публікація його революційної концепції про походження життя сколихне інтелектуальний і релігійний світ, він вирішив ще і ще багато разів перевірити свої здогадки, піддаючи нещадній критиці власні міркування.

     Міністр оборони України Степан Полторак одного разу назвав президента Петра Порошенка «невиправним дурнем, який підписує нікчемні накази». Що після цього зробив Порошенко? Почав гніватися, погрожувати? Зовсім, ні. Полторак був розгніваний, що той без погодження втручається у його справи, щоб догодити одному «потрібному» депутату, який очолював опозиційну фракцію, та підписує безглуздий наказ про передислокацію деяких батальйонів на східному фронті. І Міністр оборони відмовився виконувати цей наказ.

     Коли П.Порошенку повідомили, що сказав Полторак, він спокійно відповів: «Якщо Полторак сказав, що я невиправний дурень, значить, так воно і є, адже він набагато досвідченіший за мене у військовій справі». Після цього Порошенко відправився до Полторака, і Полтораку вдалося переконати його у тому, що наказ був помилковим, і Порошенко відмінив його.

     Петро Порошенко завжди схвально ставився до критики своїх дій, коли знав, що вони щирі і висловлені в дусі доброзичливості.

     Кожному з нас також слід вітати конструктивну критику, тому що нерозумно надіятися, що ми в усьому буваємо праві частіше, ніж три рази з чотирьох. Принаймні, так вважав Теодор Рузвельт, коли він був у Білому домі.

     Глибокий мислитель і вчений Альберт Ейнштейн визнавав, що більшість з його висновків є помилковими на 99%! «Судження наших ворогів про нас, - сказав Ларошфуко, - набагато ближчі до істини, ніж наші власні судження».

     Для більшості людей не властиве логічне мислення, людей поглинають емоції. Наша «логіка» нагадує човна, якого кидає туди й сюди в бурхливому морі емоцій. У більшості з нас досить висока думка про власну особистість, але через 20-40 років, ми, можливо, будемо посміхатися над тим, якими ми є зараз.

     В`ячеслав Чорновіл, відомий радянський дисидент і політв’язень, а згодом голова Народного Руху України, згадував і описував молоду людину, якою він був 40 років тому. «… пишномовний… напористий дурень… зарозумілий молодий фарисей…» Можливо, і ви, і я через двадцять років будемо використовувати такі ж епітети, характеризуючи себе теперішнього. Можливо… Як знати?

     Отже, коли ви починаєте сердитися, сперечатися і поводити себе глупо, через те, що вас несправедливо покритикували, осудили, чому б вам не зробити паузу і не сказати собі: «Зачекай, зачекай хвилинку… якщо Ейнштейн визнає, що він помиляється на 99%, тоді можливо і я, будучи далеко недосконалим, помиляюся щонайменше на 80%. А якщо це так, тоді, можливо, я заслуговую на цю критику?

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі