Блоги → Перегляд
Мітки ГотиСлов'яниРимська імперіяРимЄвропаАнтичністьАпокаліпсисВелике переселення народівЮлій ЦезарЦезаргерманські племенанімцігуниостготивестготилангобардиетрускиАларіхРейнІталіяАпенніниГалліягаллиРавеннаАфрикаЗахідна Римська імперіяСхідна Римська імперіяВізантіявандалиалеманибургундифранкианглисаксиАттілаОдоакрРомул АвгустЕльбаРимський кліматичний оптимумКліматичний песимумСередньовіччяАнгліяФранціяІспаніяПортугаліяібериримляникельтиБалканиТеодоріхАріанствоКатолицизмХристиянствоАрійіталікилатинисабіниумбригрекиГреціяіталійціарабиСвященна Римська імперіяПапська державаПапа РимськийВатиканбелгибригантилузітаниіллірійцідакиРумуніяМолдовациганиєвреїчавелиАвстріяШвейцаріяНімеччинаЛюксембургБельгіяГолландіяМонакомонегаскиПольщаполякиЧехіяСловаччинаСловеніяХорватіяСербіяБоснія та ГерцоговинаПівнічна МакедоніяЧорногоріяУкраїнаБілорусьРосіяІрландіяПівнічна ІрландіяШотландіяУельсФінляндіяЕстоніяУгорщинаЛитваЛатвіяАлбаніяДаніяШвеціяНорвегіяІсландіяФарерські островиОсманська імперіяТуреччинаКонстантинопольАзіяАмерикаРіч ПосполитаРосійська імперіяКиївська РусьСШААляскаБлизький СхідБританіяСкандинавіяТретій РейхСРСРСССРЧехословаччинаЮгославіяНімецька імперіяАвстрійська імперіяПерша Світова війнаДруга Світова війнаЖовтіКитайКореяЯпонія

«Готи vs Слов’яни або Чому клімат знищив Римську імперію та почав гото-слов’янську боротьбу у Європі»

Неділя, 23:41, 20.09.20

Рейтинг
43 0
Переглядів
2569

0
0

«Готи vs Словяни або Чому клімат знищив Римську імперію та почав гото-словянську боротьбу у Європі»

В 4 столітті нашої ери у Європі почався «апокаліпсис» для Римської імперії та всього Античного світу, який призвів все до загибелі. І цей «апокаліпсис» супроводжувався Великим переселенням народів, який був спровокований племенами гунів в 375 році н.е., коли вони вдерлися в північні регіони Римської імперії. Цю подію в історії людства, часто історики називають «ефектом доміно», коли переселення одних народів, спровокувало переселення інших, що і призвело до падіння Античного світу в тодішній Європі. Ті же історики називають три головні причини зародження Великого переселення народів, а саме: зростання населення, нестача вільної землі, зміна клімату. Наслідком Великого переселення народів стало падіння Римської імперії, та виникнення на її колишніх володіннях нових держав та народів. А точніше появу двох домінуючих етносів у «новій» Європі – готів та словян.

Якщо коротко з хронології «апокаліпсису» Античного світу, то перші зафіксовані рухи племен на території Європи, розпочалися між 230—200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець, внаслідок поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну — Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесам (союзні племена Рима) райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік нашої ери). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки н.е.) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік н.е.), алеманів (з 213 року н.е.), готів (236 рік н.е.) і франків (257 рік н.е.). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році нашої ери, починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році н.е., починаються напади готів на дунайському кордоні.

У IV-му столітті нашої ери римляни розселяють германців як федератів (союзників) на своїх кордонах, вони одержують щорічне утримання (annonae foederatae) і беруть на себе захист кордонів. У V-му столітті виникають германські народні поселення на римському терені. Східні германці стають рушіями переселення народів, що за часом обмежене періодом з 375 року (вторгнення гунів до остготів) до 568 року нашої ери (захоплення земель лангобардами в теперішній Італії). Велике переселення народів почалось поступовим пересуванням готів (що належали до східних германських племен) з Прибалтики в теперішнє Українське Причорномор'я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). У 375 році н.е., гуни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, покорили більшу частину остготів та інші племена. Восени 376 року н.е., під тиском гунів, вестготи, перейшовши Дунай, оселились, з дозволу Риму, на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). У 377 році н.е., внаслідок постійних утисків римських чиновників, вестготи підняли повстання, до якого приєднались раби і колони. У серпні 378 року н.е., повсталі розгромили римську армію під Андріанополем. Лише в 382 році н.е.,  імператору Феодосію вдалося придушити повстання і переселити готів до Мезії і Фракії. За Аларіха, який стає королем вестготів, вони починають шукати нових місць проживання. Після розбійного походу Балканським півостровом і Пелопоннесом Аларіха призначають воєводою Іллірики (Magister militum per Illyricum). Близько 400-го року н.е., бургунди пересуваються в райони річок Рейну — Майну і засновують державу на середньому Рейні (столицею, за легендою, був Вормс) за правління Гундагара (Гунтер). У 401-403 роках н.е., вестготи на чолі з Аларіхом І, розпочали похід в Італію. Спочатку його відкинув Стіліхон поблизу Полленції (402 рік н.е.) і Верони (403 рік н.е.). 406 року нашої ери вандали, квади, свеви і алани перетинають рейнський кордон, звільнений Стіліхоном від римських легіонів. По смерті Стіліхона (408 рік н.е.) відбувається облога готами Риму, після сплати величезної контрибуції готи відступають. 409 року н.е., вандали, пройшовши через Галлію, досягають Іспанії, де їх поселяють як федератів. Після марної облоги імператором Гонорієм Равенни, вестготи 24 серпня 410 року н.е., здобули і розорили Рим. У цьому ж році перед переправою до Африки Аларіх помирає в Козенці. Спадкоємцем і швагером Аларіха був у 410-415 роках н.е., Атаульф, який пізніше одружується з полонянкою Галлою Плацідією, сестрою Гонорія. Під керівництвом Атаульфа вестготи захопили значну частину Галії, а пізніше — Іспанії. 419 року н.е., король вестготів Валлія заснував на цих землях Тулузьке королівство (419-507 рр. н.е.). 429 року н.е., вандали переправляються під приводом Гейзеріха до Африки. 436 року н.е., Бургундську державу знищує гунське допоміжне військо, закликане римським воєначальником Аецієм. 439 року н.е., вандали утворюють у Африці свою державу. А 443 року н.е., бургунди розселяються на річках Сона і Рона, де вони утворюють свою державу. До середини V століття н.е., германські племена (вандали, алемани, бургунди, франки, англи, сакси) заселили територію Західної Римської імперії та створили в кінці VI–VII століття нашої ери свої королівства.

Гуни, які утворили величезну державу на чолі з Аттілою, намагалися захопити Галлію та теперішню Італію. Проте після поразки на Каталаунських полях (451 року н.е.) та смерті Аттіли їхня держава розпалась. Існує легенда про те, як імператор послав римську красуню до Аттіли. Аттіла закохався в неї і вони вирішили одружитися. Та римська красуня сказала, що спочатку він повинен випити келих вина. Потайки красуня підсипала туди сильну отруту. Випивши це, Аттіла помер. У 455 році нашої ери Рим зайняли і зруйнували вандали. У 476 році н.е., вождь племені скирів, Одоакр, скинув останнього імператора Ромула Августа — і Римська імперія перестала існувати. У VI–VII столітті нашої ери почався завершальний етап великого переселення народів. У цей період племена антів, гепідів, болгар, хорватів, сербів, аварів та ін. вступили на територію Східної Римської імперії (Візантії). З 527 року н.е., анти, склавіни разом з гунами здійснювали часті походи на Константинополь. У 577 році н.е., слов'яни зайняли землі на території Фракії і Македонії, а на початку VII століття Далмацію та Істрію. З кінцем VII століття слов'яни займали майже весь Балканський півострів і деякі області Малої Азії. Велике переселення народів стало однією з причин падіння рабовласницької Західної Римської імперії. В результаті та ж Західна Римська імперія перестає існувати. На її місці виникають держави німців, яких навертає до аріанського християнства, гот Вульфіла (жив близько 310-382/383 років нашої ери), котрий переклав Біблію готською мовою. Залишену германцями місцевість на схід від Ельби заселяють слов'яни.

Після того, коли вище більш-менш викладено хронологію падіння Римської імперії, тепер можна переходити до теми наслідків. Проте спочатку потрібно згадати про фактор клімату, через який по суті впав Рим. Через Римський кліматичний оптимум — короткий відрізок суббореального періоду, що охоплює час з 250 року до нашої ери і приблизно до 400 року нашої ери. Його м'який клімат сприяв процвітанню великих імперій. Саме на цей період припадає максимальне розширення Римської імперії. Клімат Європи потеплішав в порівнянні з попереднім періодом на 1-2 ° C. Клімат був, ймовірно, спекотним, але не сухим. Температура приблизно відповідала сучасній, а на північ від Альп була навіть вище сучасної. У Північній Африці та на Близькому Сході панував вологіший клімат. Кліматичним маркером служить поширення теплолюбного представника клопових Heterogaster urticae, який під час римського оптимуму був виявлений навіть на території Йорка (Британія). Відступ альпійського льодовика поліпшив прохідність альпійських перевалів і дозволив римлянам завоювати Галію, Нижню і Верхню Німеччину, Рецію і Норик, які були включені до складу імперії. Починаючи з 280 року н.е., у Німеччині та Британії починається культивація винограду і вина. У Північній Європі зростає чисельність населення, у зв'язку з чим готи, гепіди і вандали у 2-3 ст. н.е., починають рухатися на південь у пошуках нових земель для проживання. Спочатку вони проникають на територію Карпат і сучасної України. За римським оптимумом, розпочався кліматичний песимум раннього Середньовіччя. Нове потепління в Північній півкулі розпочалось кілька століть потому, під час середньовічного кліматичного оптимуму.

Початок песимуму в різних місцях датується по-різному і в цілому охоплює період з 250 по приблизно 450 р., уже нашої ери. Закінчення песимуму відносять приблизно до 750 р. н. е. Протягом песимуму середньорічна температура була на 1-1,5 градуса нижче нинішньої. У цілому клімат став більш вологим, а зима — холоднішою. У Північній, Західній і Центральній Європі, а також у північному Середземномор'ї середньорічна холодна температура також була пов'язана з підвищеною вологістю. Межа поширення дерев в Альпах знизилась приблизно на 200 метрів, а льодовики збільшилися. Льодовик в Нижньому Гріндельвальді і ще один швейцарський льодовик досягли тих же розмірів, що і через багато століть, під час малого льодовикового періоду 1300-1800-х рр. У районі Валь-де-Бань нім. Val de Bagnes римська дорога стала непрохідною. Зростання льодовика тривало до середини VIII ст. н. е. Крім цього, близько 535–536 р. н.е., трапилася короткочасна всесвітня холодна аномалія (похолодання 535-536 років), пов'язана з катастрофічною подією. У північних областях і в гірських регіонах виробництво вина і злаків стало збитковим. Частими були неврожаї, росла захворюваність, дитяча та стареча смертність. Бурі і повені призвели до втрати частини суходолу на узбережжі Північного моря і в Південній Англії. В Італії у VI ст. н. е. відзначалися часті повені. Єпископ Григорій Турський повідомляє, що в 580-ті рр. нашої ери у Франції частими були сильні зливи, негода, повені, масовий голод, неврожай, пізні заморозки, жертвами яких ставали птиці. У Норвегії в VI ст. н. е. було закинуто 40% селянських господарств. В цей час у Центральній Європі поширюється проказа. Саме під час песимуму стався крах Західної Римської імперії і демографічний занепад. Населення Південної Європи знизилося з 20 до 10 млн чоловік. У VI ст. н. е. чисельність населення регіонів, які раніше належали до Західної Римської імперії, сильно скоротилася. Поряд з війнами, причинами скорочення населення були неврожаї і епідемії. Безліч сіл, в основному на північ від Альп, були закинуті і порослі лісом. Аналіз пилку вказує на загальний занепад землеробства. Нові поселення, засновані в VII ст. н. е., характеризуються новою структурою поселень і вказують на культурний розрив з колишньою традицією. Оскільки песимум збігся за часом з Великим переселенням народів (близько 375/76-568 рр. н. е.), то більшість істориків вважають його однією з головних причин даного переселення. При цьому слід враховувати, що переселення тривало понад два століття і почалося ще до кінця попереднього римського кліматичного оптимуму. Можливо, ще однією причиною переселення став швидкий приріст населення в Північній Європі, викликаний кліматичним оптимумом, а конкретним поштовхом до переселення стала навала гунів у 375/76 роках нашої ери на Центральну Європу.

В результаті на безлюдні території колишньої Західної Римської імперії, почали заселятися племена готів (германські племена), які згодом поділилися на вестготів і остготів. Племена Бургундів, Франків увірвалися на територію Галлії (теперішня Франція), вестготи у свою чергу увірвалися на Піренейський півострів (нині Іспанія, Португалія), де змішалися з іберо-римлянами. Німецькі племена Англів та Саксів опинилися в Британії, Остготи з Лангобардами (також германські племена) увірвалися в Італію. Лангобарди залишилися на території сучасної північної Італії, Остготи розчинилися на півдні Італії. Згодом до них приєдналися племена Вандалів, які пройшли шлях з теперішньої центральної Німеччини – Франції – Іспанії – північної Африки, а звідти на Сицилію, Сардинію, Корсику. Словяни за готами почали заселяти Східну, Центральну та Південну Європу, а саме Балкани. Самі остготи, взимку 488 року нашої ери з Паннонських рівнин (нині Угорщина) рушили на Римську імперію. Завдяки міцним стінам Равенни (колишня столиця Римської імперії, була нею після Рима), Одоакр декілька років захищався, але 493 року нашої ери з ним був укладений мирний договір, за яким вони з Теодоріхом повинні були правити Апеннінами разом. Через деякий час Теодоріх убив Одоакра (був вождем германців-федератів, тобто союзників Риму) і залишився єдиним правителем теперішньої Італії, а також Норіка, Виріши, Тіролю. Мрією Теодоріха було об'єднати остготів і римлян в один народ, об'єднати римський елемент з німецьким, насадити римську культуру германцям і цивілізувати варварів. Але Теодоріх не був імператором, а він був намісником імперії (dominus rerum) і готським королем. Його відносини з Візантією були фальшиві. Йому необхідно було жити в мирі з нею, та одночасно він хотів бути незалежним правителем. Зовнішня політика Теодоріха мала мирний характер. Він був найстаршим серед всіх варварських королів. Він бачив себе і остготів як посередників між античним і варварським світом. Родина Теодоріха отримала римську освіту. Будучи аріанином (Аріанство у IV—VI століттях була як християнська єресь та один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Аріянство пов'язують з вченням священика Арія (близько 256—336 рр. н.е.), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, Ісус Христос, — єдиносутній  Богові-Отцеві та стверджував, що Христос — істота не вічна, а лише посередник між Богом і людиною. Цю віру було засуджено остаточно на соборі 381 року н.е. Було поширене серед германців до VI століття. Відродилося у них в XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів) він відрізнявся віротерпимістю, але релігійний антагонізм готів-аріан і католиків-римлян, був головною перешкодою для успіху його прагнень. Релігійні розбрати служили приводом для зіткнень з Візантією, тому під кінець життя Теодоріх почав переслідувати римських сенаторів і католиків. 526 року н.е., Теодоріх помер, і з того часу почався швидкий занепад остготського королівства, яке при Теодоріху досягло найвищого ступеня своєї могутності.

Звичайно також потрібно згадати про одну цікаву деталь, щодо римлян. Враховуючи той факт, що етнічно такої нації, як римляни не було, то римляни не сприймали «римлянина» як щось, що ґрунтується на успадкованому етносі чи спільній мові. Вони розуміли це як те, щоб бути частиною великої релігійної чи політичної спільноти, ділитися загальними звичаями, мораллю, цінностями та способами життя. Спершу ця громада була самим містом Римом. Однак, оскільки землі під римським пануванням поступово продовжували збільшуватися, з часом громадянства надавались різним народам (здебільшого племенам італіків) під римським правлінням. З плином часу, чисельність римлян швидко зростала завдяки створенню колоній по всій імперії, шляхом надання громадянства ветеранам римської армії та шляхом особистих грантів римських імператорів. Сам Апеннінський півострів (де нині знаходиться Італія) населяли загальна група племен під назвою - італіки, саме від їхньої назви буде сформовано назву - Італія. На території, ще не заснованого Рима проживали племена латинів, сабінів, етрусків, умбрів, які згодом стали «ядром» майбутнього «вічного міста». Південь теперішньої Італії, населяли грецькі колоністи, які там були на протязі всієї історії грецької колонізації Середземномор’я. Але вони також зробили внесок у генетику теперішніх південних італійців, так як у 6 столітті нашої ери, Візантія (греки) знову підкорить південь Апеннін. Тому назва національності як «римляни» сформувалася, лише від назви їхньої столиці, а в загальному це були племена італіків.

Ще в часи Римської імперії, імператори поселяли на Апеннінах, де пустувала земля германські племена. На протязі 5-6 століття нашої ери, там поселилися остготи та створили своє королівство. У другій половині 6 століття на півночі Апеннін, поселяються інші німецькі племена – лангобарди, які створять королівство Лангобардії, цей регіон і донині існує, і в так званих «італійців» часто зустрічаються німецькі прізвища. Лангобарди, ще з початку свого приходу, знищували місцеве «римське» населення, особливо еліту. Поступово вони перейняли римські звичаї, мову, культуру, прийняли Християнство (здебільшого аріанство), тобто асимілювалися з «римлянами» та влилися у теперішній «італійський» етнос. В подальшому північ Апеннін (10-13 століття) входили у склад Священної Римської імперії, ядром якої були німецькі землі. Проте нині північ Італії є більш німецькою і особливо це відчувається у Південному Тіролі. Там досі діє німецька культура і можна часто почути німецьку мову. А от південь теперішньої Італії у Середньовіччі був під впливом Візантії, тобто греків (до 1453 року, тобто до падіння Константинополя). А після них там зявилися араби-мусульмани. Що і призвело до явної відмінності в генофонді, мові, культурі північних та південних «італійців». А в центральній Італії, а саме в Римі з появою Папської держави, більшість римської знаті, після падіння імперії подалися в церкву. І саме католицькі династії священників у Римі та Ватикані, можуть себе називати прямими нащадками римлян (італіків). В результаті вийшло так, що після падіння Римської імперії, теперішня Північна Італія стала територією німецьких народностей, а Південна у свою чергу стала територією греків та арабів. Проте всі вони прийняли мову, культуру, релігію колишнього місцевого населення (італіків). Але нині, часто лунають ідеї розподілу Італії на дві частини. Бо Північ, де проживають нащадки німецьких завойовників є технологічно та промислово розвиненою (бо німці завжди генетично здібні до Вищого інтелекту), а Південь, де здебільшого проживають нащадки арабів, які змішалися раніше з італіками, греками, є відсталою та аграрною. І це ще один доказ, що чекає Білих європейців (готів і слов’ян) після навали арабів, які навіть після завоювання великих цивілізацій (Древнього Єгипту, Півдня Римської імперії, Візантійської імперії) все одно залишаються відсталими!

Велике переселення народів, яке розпочалося наприкінці 4 століття нашої ери, докорінно змінило етнічний склад Європи, а саме під навалою готів (германських племен), яку спровокували дикі азійські племена гунів, зникли: Римляни (італіки, теперішня Італія), галли, белги (теперішня Франція), бриганти (теперішня Британія), ібери (теперішня Іспанія), лузітани (теперішня Португалія), іллірійці (теперішня Хорватія), даки (теперішня Румунія) та багато інших народів. В результаті почали формуватися нові народи на основі готів, які осіли в Північній, Західній, Південній Європі, а в слід за ними пішли Слов’яни, які осіли в Східній, Центральній та Південній (безпосередньо Балкани) Європі. У теперішній Європі до германських (готів) племен відносяться: німці (Німеччина, Австрія, пн-сх Швейцарія, Люксембург, французькі Ельзас та Лотарингія, італійський південний Тіроль, східна Бельгія), англійці (англосакси, Англія), голландці (Голландія), фламандці (Бельгія), скандинави: данці, норвежці, шведи, фарерці, ісландці (Данія, Норвегія, Швеція, Фарерські острови, Ісландія), французи (пішли від німецьких племен франків, хоча їх вважають, ще кельто-германцями, проте їх ще відносять до романських народів). Романськими народами є група народів різного етногенетичного походження, об'єднана використанням романських мов (на базі римської латині). Тому до романських народів належать: французи (до речі є цікавий факт, що гени Білих французів не відрізняють від німецьких генів), іспанці (Іспанія), португальці (Португалія), італійці (здебільшого з островів Сардинія, Сицилія і півдня Італії), монегаски (Монако), Румуни (Румунія), молдавани (Молдова). Хоч романські народи мають кров вестготів та кельтів, все одно вони часто підпадали під окупацію арабів-мусульман, ну ще й клімат вплинув, і вони в результаті стали схожими візуально на титульний народ своїх родичів з Румунії і Молдови – циган! Тому південна Європа (Іспанія, Португалія, південь Франції та Італії) є інтелектуально та технічно відсталою, і по суті сильно не поступаються своїм «близьким» родичам, а саме «циганській» Румунії та Молдавії. І є ще одна група народів, які є також Білими, як і готи – словяни! До слов’ян відносять, а саме до західних: поляків (Польща), чехів (Чехія), словаків (Словаччина); до південних: словенців (Словенія), хорватів (Хорватія), сербів (Сербія), чорногорців (Чорногорія), боснійців (Боснія та Герцоговина), македонців (Північна Македонія), болгар (Болгарія); до східних: українців (Україна), білорусів (Білорусь), росіян (європейська частина Росії). Також поряд з германською, слов’янською, романською групами народів є кельти: ірландці, шотландці, валлійці (Ірландія, Північна Ірландія, Шотландія, Уельс), угро-фіни: фіни (Фінляндія), естонці (Естонія), угорці (Угорщина, вони пізніше переселялися у Європу, тому пішли в центр, а не на північ Європи), племена угро-фінів (пн-зх європейської Росії). До племен балтів відносять: литовців (Литва), латвійців (Латвія). Проте є один народ, етногенез якого доволі заплутаний і він називається - албанці. Албанців (Албанія), які мешкають на Балканах, вважають нащадками древніх народів, таких як іллірійці та фракійці, які дякуючи гірській місцевості, зберегли свої гени, під час переселення народів у 4 столітті н.е. Проте на них також згодом мали вплив греки та слов’яни. А стосовно самих греків, то більшість німецьких істориків, схиляються до думки, що вони після падіння Константинополя у 1453 році, під навалою османів (турків), остаточно асимілювалися і по суті вимерли (я також схиляюся до цієї думки, бо османи всіх невірних просто вирізали, а інших асимільовували, та й теперішні «греки», явно відрізняються від своїх предків, як візуально так й інтелектуально).

Після завершення Великого переселення народів, у Європі остаточно сформувався етнічний склад континенту. З часом у ньому почали домінувати нащадки готів або германських племен, а саме німці, англійці, французи, так звані романські народи, як іспанці, португальці, італійці, після епохи Великих географічних відкриттів, де особливо сильно думати не треба було, а тільки ризикувати і пливти далі, почали занепадати економічно, через брак інтелекту, який їм колись на генному рівні зіпсували араби. Особливо ближче до 1914 року, а саме до початку Першої Світової війни, Італія, Іспанія, Португалія, південь Франції перетворювалися в переважно аграрні країни з відсталою економікою. А слов’яни за період Середньовіччя (десь до 1789 року, коли розпочалася Велика французька революція) змогли створити великі держави як Київська Русь, Річ Посполита, Московське царство, яке з часом перетворилося у Російську імперію, яка стала найбільшою на планеті та розкинулася, аж на трьох континентах, а саме: Європа, Азія, Північна Америка (до продажу США у 1867 році, Аляска належала Росії). Проте ці держави особливо економічно та технологічно розвиненими не були. Але це не завадило прославитися словянам своєю красою, яку нині не цінують словянські жінки та готові, чи то за гроші, чи то за дурість зіпсувати її не словянськими генами (здебільшого генами з країн третього світу). Також серед слов’ян чоловіків з’являлися винахідники, які конкурували з нащадками готів (англо-саксами, скандинавами та німцями) в науці. Нині багато хто буде згадувати в першу чергу Сергія Корольова, українця, який створив космічний корабель, Сікорського, також українця, який створив гелікоптер, Мінділєєва та його хімічну таблицю, і які ж своїми винаходами довели конкурентоспроможність слов’ян з представниками Західної Європи (Британія, Скандинавія, Німеччина). Проте протистояння готів та словян часто відбувалося на полі бою. Починалося все з німецьких хрестових походів у Середньовіччі на західних словян, продовжилося боротьбою з Річчю Посполитою, війною Наполеона проти Росії, на початку 19 століття, Першою та Другою Світовою війною у 20 столітті, де відповідно спочатку Німецька та Австрійська імперія протистояла Російській, а потім Третій Рейх воював з Польщею, Чехословаччиною, Югославією та СРСР. А безпосередня боротьба німців та поляків, уже тягнеться понад тисячу років. Німці, предки яких колись розгромили Римську імперію, де римський та античний світ весь час бачив у них загрозу, згодом самі (німці) бачили загрозу у словянах, особливо напередодні Другої Світової війни. Проте німці інтелектуально та технологічно перевершили Римську імперію, і довели, що не дарма їх розгромили (іноді я навіть горджуся, що мої предки Готи, також брали участь в розгромі Римської імперії), на відмінну від арабів, які поховали кілька великих цивілізацій, але їх так не перевершили. Тому у Європі нині є три домінуючі етноси: готи та слов’яни, які часто воюють між собою за домінування над Європою та романські народи Півдня Європи (які хочеться в загальному назвати чавелами) і звичайно та автономно існуючі – євреї! Проте для прекрасних та Білолицих готів та слов’ян, постала загроза з боку емігрантів з Близького Сходу, Африки, Азії, які хочуть заполонити наший життєвий простір та напевно ліквідувати Білу Європейську цивілізацію, як колись Античну (Римська та Візантійська імперія), тільки якщо Рим впав під навалою Білих варварів, які перевершили його, то тепер це будуть кольорові, які вже нищили великі цивілізації (особливо араби), але їх не перевершували! А чорні, в яких розвиток припинився, ще за доби Неоліту та які залишилися на рівні первісно-общинного ладу, то вони ще не доросли і не доростуть до економічного, технологічного, культурного рівня навіть Римської імперії. А єдині хто може запозичити всі технології Білих та удосконалити їх, то це тільки Жовті (японці, китайці, корейці).  Тому на останок хотілося згадати свою фразу, що «історія це політика минулого, якій властиво повторюватися», і той хто її знає (історію), може спрогнозувати майбутнє та продумати свій шлях на два-три кроки вперед, і постаратися уникнути небажаних результатів!

Коментарі

У Південному Тіролі майже всі розмовляють на німецькі мові, я тут проживаю все 3О років.
vova stasyuk 13:42
0
Проте також слід згадати, що до Першої Світової, Південний Тіроль належав Австрійській імперії. Але так як Троїстий союз програв війну (Австрія входила у його склад) Антанті (у складі якої була Італія), тому цей регіон відійшов саме останнім.
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі