Блоги → Перегляд
Мітки Націонал-соціалізмсоціалізмнаціоналізмкомунізмбільшовизмдемократіяфемінізмрасизмнацизмфашизмкапіталізмНімеччинаТретій РейхВеймарська республікаНімецька імперіяБерлінАдольф ГітлерГітлерГитлерНСДАПєвреїєврейська демократіясексуальна революціяреволюціяцивілізаціяемігрантиБіла людинаБілілюдинаіндивідсуспільстворобоча силапрацяЄвропаСШАнароднаціярелігіяХристиянствоеволюціядарвінізмєвгенікаЄвгенікагениідеологіяпропагандаполітикатеоріяпрактикаекономікарасасоціологіянімцігітлерівцінацистинордична расанедолюдинамарксизмбізнеспідприємництворинокгрошіприватна власністьпартіялібералізм"Mein Kampf""Моя боротьба"антисемітизмрасова гігієнамілітаризмпарламентПерша Світова війнаДруга Світова війнажиттєвий простірсільське господарствогромадянинФранціяВерсальський договірШтурмовики Ісуса ХристацеркваКатолицизмПротестантизмПравослав'яМартін БормангауляйтерПапа РимськийВатиканБританіяФюрерНімецькі християниЛюдвіг МюллерхристияниЙозеф ГеббельсРПЦ заграницейРПЦ Московського патріархатуРПЦСРСРМоскваСССРРосіяКГБатеїзматеїстиГенріх ГіммлерРіббентропАльберт ШпеєрВермахтССРейхЯлмар Шахтекономічна кризазолотий стандартзолотоміжнародна економікабезробіттятоваривільний ринокбанккартельурядГерман ГерінгРейхстагавтобанивійнаарміяНюрнберзькі закониГітлерюгендГітлер'югендмолодьБатьківщинапіонериСоюз німецьких дівчатБальдур фон Ширахмолодіжний спортспортмонополіяАртур Аксманарієцьарійцікульт тілапалінняалкогольтютюнподатокОлімпійські ігриОлімпіаштадіонЕлізабет Грайфф-ВальденТруде МорЮтта РюдігерГертруда Шольц-КлінкШкола нареченихдітидитинашлюбкультуралітературатеатрмузикакінематографхудожнє мистецтвоархітектурарадіомовленняГітлер-художникнародний жанрреалізмпрозаБертольд БрехтЕріх Марія РемаркЛені Ріфенштальфільм Олімпіякінофільміндивідуальністьсім'яродинакомандно-адміністративна економікаринкова економіказмішана економікаполітична боротьбаідеальне суспільство

«Націонал-Соціалізм: ідеальне суспільство для Білих»

Середа, 16:50, 14.10.20

Рейтинг
63 0
Переглядів
1536

0
0
У цій статті згадуються
Ганна Герман
Політик

«Націонал-Соціалізм: ідеальне суспільство для Білих»

Нині під терміном Націонал-Соціалізм здебільшого люди розуміють такі слова як Нацизм, Третій Рейх, Адольф Гітлер. І звичайно з цим терміном у більшості так званих білих «демократів» і «толерантів» негативна асоціація і реакція. Доволі часто від них можна почути, що вони типу не расисти та нацисти, і взагалі вони вважають, що всі раси та нації рівні, але глибоко у своїй підсвідомості хотіли б жити тільки серед таких як вони. Проте вони, як і єврейська демократія засуджують всіх нацистів та расистів та закликають їх до толерантності. Також вони не бачать ніякої загрози у цій же демократичній толерантності, яка «закриває очі» на масову еміграцію не білих у Європу та поетапну асиміляцію корінного населення. Загрози також не бачать у фемінізмі та його сучасній «сексуальній революції», який навіює міфічний «кар’єризм», здебільшого білій жінці (бо його більшість чоловіків по суті не мають, але у феміністок навіть вантажники з асенізаторами все одно вважаються кар’єристами), пропагує одностатеві стосунки, знищує інститут шлюбу, поширює рух за відмову від дітей, виступає за легалізацію проституції та возвеличує «вільні стосунки», які морально виховану жінку і так перетворюють у путану! Звичайно це призводить до стрімкого падіння народжуваності у Білих, а в кольорових емігрантів у яких не поширений фемінізм та демократія, навпаки до росту населення. Що з часом призведе до асиміляції або повного фізичного винищення Білого населення, яке дало майже всі блага сучасної цивілізації. І теперішня Біла цивілізація може повторити долю Римської імперії, яка впала під ударами готів, але вони хоч були Білими і мали інтелектуальний потенціал, а в теперішніх кольорових розвиток в одних зупинився за доби Неоліту (чорні), а в других у Середньовіччі (араби). Нажаль багато Білих людей свій інтелектуальний потенціал не розвинули до кінця, тому часто і легко підпадають під вплив єврейської демократичної пропаганди, яка спрямована на їхнє остаточне знищення. Якщо Римська імперія та Візантійська впали під ударами готів та османів відповідно, то нинішнє європейське суспільство впаде від звичайної беззбройної еміграції не білих. Впускаючи хвилі емігрантів на свою землю, типу які мають стати новою дешевою робочою силою, а насправді вони стають утриманцями, які ведуть девіантний спосіб життя, вони остаточно зруйнують європейське суспільство. Здавалося, що тільки дурний хазяїн впустить дурну свиню у свій двір, не думаючи, що вона буде розносити його майно. Але реальність така, що тим дурним хазяїном є нині європейське суспільство, яке після Другої Світової війни та падіння Третього Рейху, остаточно попало під вплив американських євреїв, які під виглядом демократії, типу хочуть побудувати єдиний цивілізований світ з кольорових і Білих, а насправді одними поглинути других. Тому якщо відкинути, як кажуть емоції та подивитися на речі тверезо, то Націонал-Соціалізм, який і нині пов’язують з найбільшим злом на планеті, насправді є правильним шляхом для Білих, який має бути реалізованим на їхній землі.

Тому, як я вже вище згадував, відкинемо емоції та навіяні демократичні переконання та подивимося на саму суть Націонал-Соціалізму! Сам Націонал-соціалізм (Nationalsozialismus) - це політична ідеологія, яка була політичною доктриною керівництва Німеччини та правлячої Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини - НСДАП (у часи Третього рейху). Сама ідеологія базувалася на ідеях про цінність нації та її верховенстві в процесі утворення держави. Націонал-соціалізм був заснований на теоріях расової ієрархії і соціального дарвінізму (ідеологія суспільства, яка прагне застосовувати біологічні поняття дарвінізму або еволюційну теорію соціології в політиці, також спонукала до ідей євгеніки та наукового расизму). Німецькі народи (яких відносили до нордичної раси) зображувалися, як втілення європеоїдних арійців і вищої раси. На противагу як капіталізму, так і комунізму, ідеологія була спрямована на подолання соціальних відмінностей з усіма частинами однорідного суспільства, та дотримання традиціоналізму як антитези намаганню штучними інструментами, створювати видимість національної єдності у різнонаціональних країнах. Ідеологи німецького націонал-соціалізму вважали історичні території германських племен, як додаткові землі для розширення держави.

Термін «націонал-соціалізм» виник із спроб створити націоналістичне переоформлення «соціалізму» в ролі альтернативи інтернаціонального марксистського соціалізму і капіталізму вільного ринку. Нацисти у Німеччині прагнули досягти цієї «людської спільноти» (Volksgemeinschaft) з метою об'єднання всіх німців як національних товаришів, в той же час без урахування тих, хто вважався чужинцем суспільства, чи був представником іншої раси (Fremdvölkische). Націонал-соціалізм відхиляв марксистську концепцію класової боротьби, ідеї класової рівності і міжнародної солідарності, і прагнув захистити приватну власність і бізнес. Сама Партія німецьких націонал-соціалістів була заснована як «Німецька робітнича партія» - 5 січня 1919 року. На початку 1920-х років Адольф Гітлер взяв на себе управління організацією, перейменованою у «Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію» (Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei - NSDAP). Програма партії, прийнята 1920 року, закликала до створення Великої Німеччини, позбавлення громадянства євреїв та осіб єврейського походження, в той же час підтримуючи земельну реформу і націоналізацію деяких галузей промисловості. У Mein Kampf, написаній Гітлером у 1924 році в ув'язненні, Фюрер виклав антисемітизм і антикомунізм в центрі своєї політичної філософії, а також презирство до парламентської демократії і віру в право Німеччини на територіальну експансію.

Сам Адольф Гітлер трактував поняття соціалізму та націоналізму наступним чином: «Соціалізм – це вчення про те, як потрібно дбати про спільне благо. Комунізм – це не соціалізм. Марксизм – це не соціалізм. Марксисти вкрали це поняття та спотворили його сенс. Соціалізм – древня арійська, німецька традиція. Наші предки використовували деякі землі спільно. Вони розвивали ідею про спільне благо. Марксизм не має права маскуватися під соціалізмом. На відмінну від марксизму, соціалізм не відкидає приватну власність та людську індивідуальність. На відмінну від марксизму, соціалізм патріотичний. Ми могли назвати себе Ліберальна партія. Але ми вирішили назватися Націонал-соціалістами. Ми не інтернаціоналісти. Наш соціалізм національний. Ми вимагаємо виконання державою справедливих вимог працюючих класів на основі расової солідарності. Для нас раса і держава – це єдине ціле» - зазначав Гітлер.

Також Гітлер у свій книзі «Mein Kampf» («Моя боротьба») до націонал-соціалізму відніс: расизм, ідеалізацію нордичної раси, антисемітизм (боротьба з євреями), расова гігієна (очищення суспільства від расово неповноцінних), мілітаризм (вирішення зовнішньополітичних завдань військовим шляхом), антимарксизм, антикомунізм, антибільшовизм, боротьба з парламентською демократією. Ще головні ідеї Гітлера були викладенні в опублікованій у 1920 році програмі НСДАП («Програма 25 пунктів»), основою яких стали, такі вимоги:

Ліквідація наслідків Версальського диктата (система договорів, які завершили урегулювання політичних наслідків Першої Світової війни та поставили у принизливе становище Веймарську республіку, тобто Німеччину)

Розширення життєвого простору

Відновлення могутності Німеччини

Очищення Німеччини від іноземців, особливо від євреїв

Звільнення народу від диктату світового фінансового капіталу і світова підтримка малого і ремісничого виробництва, творчих постатей вільних професій

Протистояння комунізму

Покращення умов життя населення, ліквідація безробіття, розвиток сільського господарства

Масове поширення здорового способу життя, розвиток масового туризму, фізкультури та спорту (особливо поширення у суспільстві – культу тіла, аналог якого взятий був з античної версії)

В суспільстві навіювалися стандартні стереотипи поведінки лояльного бюргера (громадянина) у Третьому Рейху, включаючи властивості притаманні жителям Німеччини, а саме німецька акуратність та педантичність у виконанні будь-якої роботи, а також працелюбність і дисциплінованість, яка проявлялася у підтримці нового авторитету (НСДАП), як і колись, коли була підтримка старого авторитету (імператора). Також поширювався побутовий антисемітизм та застаріла антипатія до Франції. А головним було постійне нагадування німецькому суспільству ганебної капітуляції 1918 року, грабіжні умови Версальського договору, які посилилися світовою кризою кінця 20-х та початку 30-х років минулого століття. Проте на фоні цих економічних негараздів, успіхи адміністрації Гітлера, яка суттєво зменшила безробіття та реалізувала безліч соціальних програм, стали для німецького суспільства явним фактором для підтримки цього режиму.

Релігія і націонал-соціалісти та «штурмовики Ісуса Христа»

Доволі цікава була ситуація Націонал-соціалізму з релігією. У Веймарській республіці, Католицька церква до 1933 року критикувала НСДАП, стосовно їхніх релігійних переконань, які були сказані лідерами партії, особливо Альфредом Розенбергом. Проте 20 липня 1933 року був укладений конкордат між Ватиканом і Третім Рейхом, стосовно взаємного невтручання у справи одне одного. Спочатку НСДАП терпимо ставилося до росту католицьких організацій в 1933 і 1934 роках, і навіть сприяли росту числа віруючих та відкриття католицьких церковних шкіл. Але з 1935 року НСДАП намагалося більш активно обмежити вплив католицьких юнацьких організацій, а згодом взагалі стали їх розпускати та включали у склад «Гітлерюгенд» (молодіжна організація). Націонал-соціалізм після 1935 року, активніше почав протидіяти католицькій церкві і проти неї розгорнув пропагандистську кампанію. Тобто так звану – «Kirchenkampf» («боротьба з церквою»). В меморандумі Мартіна Бормана, направленому у грудні 1941 року всім гауляйтерам, вказувалася сутність відносин націонал-соціалістів до християнства: «Націонал-соціалістичні та християнські ідеї несумісні… Тому якщо у майбутньому наша молодь нічого не буде знати про християнство, чиї доктрини багато у чому поступаються нашим, християнство зникне саме собою. Всі впливи, які можуть послабити або нанести збитки народному керівництву, яке здійснюється Фюрером при допомозі НСДАП, повинні бути ліквідовані: народ повинен бути все більш і більш віддаленим від церкви і її рупора – пасторів» - зазначав Борман.

Ще в 1937 році папа Пій XI опублікував енцикліку «Mit brennender Sorge» («З великим занепокоєнням»), у якій констатував, що умови конкордату 1933 року порушуються. Енцикліка була зачитана у всіх католицьких церквах Третього Рейху, і вміщувала у собі критику націонал-соціалістичної ідеології та указувала на несумісність Нацизму з християнськими принципами. Проте ця заява католицької церкви не призвела до загибелі християнства у Німеччині. І згодом католицька церква віддячить Націонал-соціалізму. Бо оцінка католицької церкви у часи Другої Світової війни не є особливо позитивною. Наступний папа, а саме Пій XII, який з одного боку рятував від смерті тисячі євреїв та яких переховував у католицьких монастирях по всій Західній Європі, а з другого боку він мовчав під час війни, коли сповідуючи нейтралітет, утримався від публічної критики так званих нацистських злочинів. А от німецький католицький єпископ Клеменс фон Гален, навпаки відкрито засуджував політику Націонал-соціалізму, а саме за так зване катування великої кількості католицьких священників і монахів в «таборах-смерті». Для прикладу у концтаборі «Дахау», існували «бараки священників», через які пройшли 2 600 католицьких священнослужителів (наголошу! цифри «замучених» давала антигітлерівська коаліція). Проте Ватикан, ще під час війни і після неї допомагав колишнім нацистам переховуватися у власних монастирях, і через Італію допомагав покинути Європу, а далі здебільшого кораблями переправляли у Латинську Америку (Аргентина, Бразилія). Тому роздута союзниками (США, Британія, Франція) версія про звірства нацистів над католицькими священниками, дещо, а то й надто є перебільшена. Бо не від щирого ж серця Ватикан допомагав нацистам після війни!

Є версія, що навіть у Ватикані були антисемітські настрої, а з другого боку, набожність німецького населення переконала Гітлера у тому, що на той момент неможливо було без наслідків викорінити християнство, як таке. Та й Фюрер вірив у вищі сили, тому зявилася ідея протиставити класичному християнству – власну альтернативу! А саме «Німецькі християни» або «Штурмовики Ісуса Христа»!

«Німецькі християни» (Deutsche Christen) – це рух, який був організований в травні 1932 року прихильниками націонал-соціалізму, серед німецького духовенства Євангелічної церкви Німеччини. Очолювався даний рух - Людвігом Мюллером. Представники руху були згодні з расовими ідеями націонал-соціалістів. Також вони публічно заявляли, що християни, які мають єврейських предків, є християнами в новозавітному сенсі, але не німецькими християнами. Вони підтримували нацистську тезу «позитивного християнства», яка заперечувала початкову людську гріховність. Деякі з них закликали видалити іудейський Старий Завіт з Біблії. Символом нового руху став традиційний християнський хрест зі свастикою в середині і буквами D і C. До середини 1930-х років рух «Штурмовиків Ісуса Христа» (це друга назва німецьких християн) налічував вже близько 600 000 членів. У листопаді 1932 року на виборах в Прусську церкву, «Німецькі християни» отримали третину всіх місць. Це давало руху можливість встановити контроль над усією церквою, про цей намір вони заявили на масовому мітингу в Берліні, ще на початку квітня 1933 року. «Німецькі християни» наполягали на скасуванні федеральної структури євангельської церкви з 28 автономними регіональними церквами, і її заміні на єдину централізовану «Імперську церкву» (Reichskirche). За підтримки Гітлера ця церква була успішно створена. Користуючись широкою підтримкою Міністерства пропаганди Йозефа Геббельса, рух здобув рішучу перемогу на церковних виборах - 23 липня 1933 року. Завдяки цим діям, лідируюче в Німеччині становище зайняли протестанти (лютерани), які ще до приходу націонал-соціалістів до влади, підтримали окремі аспекти їх ідеології. 5-6 вересня 1933 року в Берліні пройшов Генеральний Синод Прусської унії («Коричневий Собор»), а єпископом був обраний лідер німецьких християн - Людвіг Мюллер. Також вводилася заборона на служіння пасторам з єврейським корінням. Секретарем Собору був Мартін Німеллер. 27 вересня 1933 року в Віттенберзі, на Національному Синоді Людвіг Мюллер був затверджений єпископом Рейху.

Прояви руху навіть знайшли місце навіть в архітектурі — освячена в 1935 році в південному районі Берліна – Марієнгоф, а саме Меморіальна церква Мартіна Лютера, була рясно прикрашена нацистськими символами, а серед її парафіян, а саме понад дві третини в середині 30-х років були членами НСДАП. Нацисти вважали рух корисним на початковому етапі консолідації сил в Німеччині, так як німецькі християни постійно нагадували парафіянам, що саме євреї розіп'яли Ісуса Христа, чим заохочували антисемітські настрої серед населення. Однак з 1937 року нацистські ідеологи вважали німецьких християн такими, що виконали своє призначення і видалили їх з усіх значущих посад. Проте рух існував до кінця існування Третього рейху. Після поразки Німеччини в Другій світовій війні, єпископ німецьких християн Мюллер покінчив життя самогубством.

Також у 30-х роках керівництво Третього Рейху, активно підтримувало «Російську православну церкву заграницей», яка покинула Росію, ще в 1920 році, коли більшовики розгромлювали Білогвардійські сили. «РПЦ заграницей», яка була і є законною та вела і веде свою історію, ще з часів Московського царства, на відмінну від «КГБ-шної РПЦ Московського патріархату» (заснована у 1943 році з числа не розстріляних священників), тоді знаходилася у Средніх Карловцях (Сербія). Проте також серед Біло-емігрантів (колишні Білогвардійці), багато представників було і у Німеччині, особливо у Берліні. До і під час війни Рейху з СРСР, «РПЦ заграницей» мала очолити Білий рух та вести його у Росію, щоб її звільнити від більшовицької окупації (кому цікава ця тема, то це посилання на мої статті про цю церкву – «РПЦ Московського патріархату – «Шарашкіна контора» - https://politiko.ua/blogpost155107 та «Чому «Російська православна церква заграницей» не визнає «Російську православну церкву московського патріархату») - https://politiko.ua/blogpost154863).

Стосовно атеїзму у Рейху, то Гітлер заборонив організації, які підтримували свободу віросповідання (такі як німецька «Ліга Вільнодумців»), а натомість організував «рух проти безбожників». В 1933 році Фюрер заявив: «Ми почали боротьбу проти атеїстичного руху, і вона не обмежилася декількома теоретичними деклараціями: ми його викорінювали» - зазначав Гітлер. Тому на пряжках для ременя всіх бійців Вермахту (як і в Першій Світовій війні), був напис: «Gott mit uns» - «Бог з нами»!

Державний апарат Фюрера

У плані політичної та державної влади, то у Німеччині був тоталітаризм. Через заміну більшості посадовців (міністрів) членами НСДАП, вже до 1935 року німецький уряд та партія фактично стали одним цілим. Через три роки, всі місцеві уряди втратили законодавчі повноваження і відповідали прямо перед призначеними Гітлером - гауляйтерами (гауляйтер – головна регіональна державна посада). Так званий кабінет міністрів, який був відповідальний перед Фюрером, називався Імперськими міністерствами. Відомими міністрами були: Генріх Гіммлер (Імперське міністерство внутрішніх справ), Йоахим фон Ріббентроп (Імперське міністерство закордонних справ), Ялмар Шахт (Імперське міністерство економіки), Герман Герінг (Імперське міністерство авіації), Альберт Шпеєр (Імперське міністерство озброєнь та боєприпасів), Людвіг Шверін фон Крозіг (Імперське міністерство фінансів), Альфред Розенберг (Імперське міністерство окупованих східних територій), Йозеф Геббельс (Імперське міністерство пропаганди і народної просвіти). Гітлер мав, ще такі особисті виконавчі органи, як кабінет та канцелярія Фюрера. Під державною ідеологією націонал-соціалісти використовували ідею Великої Німеччини («Großdeutschland»), вважали, що об'єднання Німецьких народів в одну країну було необхідним кроком до національного успіху. Націонал-соціалісти також об'єднали антисемітизм із антикомуністичною ідеологією й розцінювали лівий рух так само, як міжнародний ринковий капіталізм — як роботу «змовницьких євреїв». Ворогами націонал-соціалістичного руху вважались більшовики, цигани та євреї, політичні супротивники та гомосексуали.

Армія по-націонал-соціалістськи

Збройні сили Третього Рейху, а саме Вермахт був створений - 16 березня 1935 року. Базою для створення і розгортання Вермахту послужив рейхсвер, перейменований після введення загальної військової повинності, необхідність якої Адольф Гітлер відстоював у праці «Моя Боротьба». Вермахт складався із Сухопутних військ, Військово-повітряних сил (Люфтваффе) і Військово-морського Флоту (Крігсмаріне). Вище командування збройними силами у Німеччині того часу, належало структурі під назвою ОКВ (Oberkommando des Heeres (OKH) — «Верховне Командування Вермахту»), яке до своєї смерті очолював безпосередньо Фюрер. Гітлер надавав особливого значення армії та службі в ній для кожного німця, що претендував на звання громадянина Рейху. Збройні сили комплектувалися найсучаснішою на той час технікою, практично вся промисловість Німеччини була спрямована на забезпечення військового сектора. Після поразки у Другій світовій, Вермахт було офіційно розпущено в 1946 році.

Націонал-соціалізм: подолати наслідки світової економічної кризи та дати всім роботу

Стосовно економіки, то націонал-соціалісти призначили шанованого у країні економіста - Ялмара Шахта. Під його керівництвом провадилася економічна політика, що мала підняти країну з економічної кризи. Першими кроками було перетворення профспілок на державні (так званий Німецький робітничий фронт) та встановлення жорсткого контролю за заробітною платою. Як міністр економіки, Шахт скасував золотий стандарт для Рейхсмарки, тобто для підтримки низьких процентних ставок і високого дефіциту державного бюджету, проведення масштабних національних громадських робіт. Також Шахт стимулював приватне підприємництво. Безробітним надавав державний кредит у вигляді спеціальних векселів. Знизив податки для компаній, які розширювали вкладення капіталу та забезпечували стабільний ріст зайнятості. Наслідком діяльності міністра економіки Шахта було дуже швидке зниження безробіття, найшвидше з усіх країн, під час Великої Депресії. Хоча Шахта часто міжнародні економісти звинувачували у навмисному завищенні вартості рейхсмарки.

Також створювалися підконтрольні уряду компанії, які випускали власні «бонди». Бондами компанії розплачувалися за товар, їх з часом можна були поміняти на Рейхсмарки. Шляхом використання тих бондів, а також абсолютним контролем за національною валютою, вдалося отримати вдосталь внутрішніх коштів. Вони були задіяні для створення нових робочих місць, це сприяло значному зниженню рівня безробіття. Ці складні економічні маневри дозволяли уряду приховувати від міжнародної громадськості витрати на збройні сили, що стрімко зростали. Більшість індустрій не було націоналізовано, але підлягали постійному контролю з боку уряду, який примушував їх використовувати вітчизняні товари. Контролювали економічний процес адміністративні комітети, які складались з урядовців та діячів бізнесу. Суперництво було обмежено, оскільки основні компанії були організовані в картелі. Вибіркова націоналізація відбувалася з компаніями, які не погоджувалися з такою структурою. Банки, які було націоналізовано Веймарською республікою, були повернені попереднім власникам. У кожного адміністративного комітету був свій банк, який фінансував його діяльність. Урядове втручання в економіку і масове переозброєння привело до фактичної ліквідації безробіття.

Коли німецька економіка була переведена під керівництво Германа Герінга, а саме 18 жовтня 1936 року, німецький парламент (Рейхстаг) оголосив про початок «Чотирирічного Плану». Метою цього економічного плану були як цивільні, так і військові досягнення. По всій країні масово відкривалися заводи, які були спрямовані на виготовлення сировини для військових цілей. Також серед відомих цивільних проектів було будівництво мережі автобанів. Завдяки будівництву автобанів було створено більш ніж 100 000 робочих місць, але додатковим досягненням цього проекту була пропаганда націонал-соціалістичної ідеології. Існують думки що, крім того, метою створення автобанів було забезпечення швидкого руху збройних сил. А військовою метою було масове переозброєння, яке мало перетворити військо зі 100 000 солдатів на армію мільйонів. Напередодні війни, в країні було досягнуто небаченого рівня зайнятості населення. На липень 1939 року, кількість безробітних становила лише 38 379 осіб. Крім того відчувалася гостра нестача вільних «чорно-робочих рук». Для забезпечення ефективності та підтримки економіки Третього Рейху рабською робочою силою під час війни, німецька окупаційна влада за допомоги Вермахту вивезла близько 12 мільйонів осіб з 20 європейських країн, близько 75 відсотків з них походили зі Східної Європи (наголошу! цифри давала антигітлерівська коаліція). Тобто, як ви мої читачі зрозуміли, у Німеччини це був змішаний тип економіки, який поєднав елементи ринкової та командно-адміністративної економіки, і який запропонували саме націонал-соціалісти.

Національна політика НСДАП

В національній політиці націонал-соціалісти боролися з євреями, циганами, тобто очищували суспільство від них, бо їх у Німеччині було найбільше у порівнянні з іншими націями. Проте також була, хай не фізична, але ідеологічна боротьба проти англійців, яких вважали «племенем плутократів, яке виродилося». Французів називали - «негроїдами», італійців – «людьми зіпсованої крові і отруєної душі», румун, угорців та турків – «мавпами». Проте коли поставало питання про союз, то доводилося забувати про свої переконання (особливо з італійцями). Слов’яни вважалися нижчими, але людьми, які мали сліди нордичної (арійської крові). Татар, монголів, африканців, арабів, вихідців із Середньої Азії та Кавказу вважали недолюдьми. Нащадків африканських солдат у складі Антанти (із британських та французьких колоній у Африці) та німецьких жінок називали «рейнландськими бастардами» (Рейнська область, після Першої Світової підлягала окупації силами Антанти). Спочатку вони підлягали стерилізації, а згодом абсолютному фізичному винищенню. Проте є версія, що це насправді були нащадки німецьких поселенців у кайзерівських колоніях в Африці, які вступили у шлюб з місцевими. Після поразки Німецької імперії у Першій Світовій та її розпаду, що призвело до втрат німецьких колоній у Африці, колоністи «змішаної раси» повернулися у Німеччину. Але щоб уникнути расових конфліктів та не вироджувати власну націю і відповідно расу, у 1935 році були прийняті «Нюрнберзькі закони», які забороняли міжрасові шлюби та стосунки. Ці закони також забороняли вступати у шлюб з євреями, циганами та особами не німецької національності. По суті це було два закона – «Закон про громадянина Рейху» (тобто хто ним міг бути) та «Закон про охорону німецької крові та німецької честі». Також самі німці підлягали переслідуванням, згідно цих законів, які формувалися на основі євгеніки (наука про гени та спадковість), а саме люди, які мали психічні захворювання, спадкові хвороби, інваліди, хворі більше 5 років. Згідно євгеніки ця категорія людей – психічно та фізично неповноцінних, несла загрозу для здоровя нації, так як давала негативну спадковість. Одним із останніх євгенічних декретів Гітлера, був виданий у 1945 році, а саме про винищення німців, які страждали легеневими захворюваннями (тобто остаточна боротьба з курцями).

Освіта та наука очима Націонал-соціалізму та славний Гітлерюгенд

Стосовно освіти, то в Німеччині вона була заполітизованою і формувалася на принципах Націонал-соціалізму, який дав цьому пояснення: «Хто володіє молоддю, той володіє майбутнім». Філософія навчання була спрямована на те, щоб учень закінчивши школу, мав стати не пацифістом, демократом або кимсь іншим у цьому роді, а мав стати патріотом своєї Батьківщини і бути завжди готовим пожертвувати всім для її блага. Стосовно науки, то будь-який новатор зробивши вклад у науку мав бути відміченим не тільки як автор нового, але й в першу чергу, як представник нації. Індивідуальні досягнення у будь-якому виді трудової діяльності від сільського господарства до науково-дослідних робіт підлягали суспільному схваленню.

Так як з приходом до влади націонал-соціалістів, спільне навчання («демократичне») хлопців і дівчат було замінене роздільним, впроваджувалися молодіжні союзи. Нацисти доволі довго слідкували за СРСР і з яким також співпрацювали, щоб мати союзника і виграти час для підготовки до війни – запозичили модель комуністичних молодіжних організацій («Всесоюзна піонерська організація»). Тому на основі такого прикладу було створено «Гітлерюгенд» та «Союз німецьких дівчат». НСДАП також запозичило у більшовиків модель «сталінських пятиліток» і в 1936 році запустило «чотирьохрічний план розвитку народного господарства» (1936-1940).

«Гітлерюгенд» (Hitler-Jugend) – це була молодіжна нацистська воєнізована організація, головний кадровий резерв НСДАП. Створена у березні 1922 року як Молодіжна Федерація націонал-соціалістів. 30 жовтня 1931 Гітлер'югенд її очолив рейхс'югендфюрер - Бальдур фон Ширах, що підкорявся безпосередньо Гітлеру. Приналежність молоді Німеччини до «Гітлер'югенду» була обов'язковою. Юридично заборонена була 10 жовтня 1945 року. Гаслом Гітлер'югенду було — «Кров і честь» (Blut und Ehre). Прихід нацистів до влади 30 січня 1933 року дозволив організації зайняти своє місце у структурі державного апарату Німеччини. З цього часу фактично вся німецька молодь, за планами партії, зобов'язана була вступати до «Гітлер'югенду». Після 30 січня керівництво «Гітлер'югенду» почало  претендувати на виключну роль у роботі з молоддю. У цьому ж році керівником організації був призначений Бальдур фон Ширах. Також значно зросла кількість членів організації, до кінця 1934 року вона налічувала 3,5 мільйона осіб. У 1934 році було підписано угоду між імперськими керівниками молоді, селян і спортсменів, з метою включення сільської та спортивної молоді у склад «Гітлер'югенду». Включення спортивної молоді до «Гітлер'югенду» було завершено у червні 1936 року, а сільської — у липні 1935 року. Угода, підписана Бальдуром фон Ширахом та імперським спортивним керівником, забезпечувала «Гітлер'югенду» фактичну монополію у сфері молодіжного спорту до 18 років.

Головним напрямком роботи «Гітлер'югенду» під час війни стає залучення молоді до підтримки Вермахту. У 1940 році імперське керівництво «Гітлерюгенду» очолив Артур Аксман, колишній заступник Бальдура фон Шираха. Сам фон Ширах, після проведеної проти нього обвинувальної кампанії (зокрема, висміювалося його аристократичне походження), був призначений на пост гауляйтера Відня. У січні 1943 року у Німеччині було запроваджено обов'язкову службу молоді допризовного віку. Як правило, це були школярі старших класів, вони залучалися до служби в зенітно-артилерійських частинах цілими підрозділами «Гітлер'югенду». Вони вважалися такими, що виконують «молодіжну службу», а не солдатами, але фактично служили у Вермахті, роблячи можливим відправку дорослих зенітників на фронт. У січні 1945 року керівництво «Гітлер'югенду» оголосило «імперський призов» до лав збройних сил. Понад 70 % юнаків 1928 року народження повинні були заявити про готовність служити у Вермахті. Дівчата призивалися у допоміжні корпуси. З вересня 1944 по січень 1945 року на службу в гітлерівську армію було залучено 150 000 дівчат. Після поразки Третього Рейху організацію фактично було розпущено.

«Гітлер'югенд» був організований за військовим зразком і за принципом «молодь керує молоддю», організація охоплювала німецьку молодь віком від 10 до 18 років і ділилася за віковими категоріями. Члени «Гітлер'югенду» залучалися до роботи в магазинах для розподілу та доставки продуктів, прибирали сніг і сміття. «Почесною службою» для дівчат було оголошено надання допомоги сім'ям загиблих на війні в догляді за дітьми, у веденні домашнього господарства. Вони працювали в дитячих садах, лазаретах, будинках престарілих та інвалідів. Організовувалися культурні відвідування молоддю з «Гітлер'югенду» сільської місцевості, де велася пропагандистська робота з місцевою молоддю.

Будь-який юнак в Гітлерюгенді, крім воєнізованої підготовки міг знайти для себе цікаве захоплення: мистецтво, авіа-моделювання, журналістика, музика, спорт. Проте головною ціллю керівництва цієї організації було створення молодого, свідомо переконаного расиста, націонал-соціаліста, який досконало знав німецьку історію, був фізично розвинений та навчений рукопашному бою і володінню зброєю – арійця! Головний акцент робився на ідеологічне виховання, військову підготовку та звичайно спортивну. Серед молоді поширювали аналог античного культу тіла, яке передбачало гармонійний розвиток (накачування) всіх груп мязів, а ще наявність світлого волосся то голубих очей, робило юнака зразковим арійцем! Також була розгорнута повномасштабна боротьба з алкоголізмом та палінням, не тільки серед молоді, а й серед дорослого населення (і цьому демократам потрібно повчитися!). Третій Рейх став першою країною на планеті, яка на державному рівні боролася з палінням! Заборонялося палити у громадських місцях та вводився податок на тютюн. Також використовували пропаганду задля заохочення відмови палити і особистий приклад Фюрера (Гітлер до Першої Світової був курцем, але через економічну невигідність та проблеми зі здоров’ям – покинув!). З 1935 року для популяризації молодіжного спорту, щорічно проводилися загальнодержавні юнацькі змагання. Проводилися змагання по легкій атлетиці, рукопашному бою та командному спорту. З 1937 року була уведена стрільба з вогнестрільної зброї. Тому Третій Рейх став тоді, самою найспортивнішою державою на планеті, і не дивно чому він виграв свої єдині та ще й домашні літні Олімпійські ігри, які проводилися у Берліні на «Олімпіаштадіоні» в 1936 році. Члени Гітлерюгенда було повністю зайняті навчанням у школі та в цій організації, що в них здебільшого не вистачало часу не те що на особисті справи, а й на сімейні. Але більшість батьків не були проти цього порядку. І тут нема чому дивуватися, бо краще дитина навчатиметься, займатиметься корисною діяльністю, яка допоможе їй знайти своє захоплення, займатися спортом, військовою підготовкою, а не як нині – вживати алкоголь, наркотики, вести безладне статеве життя, роблячи «помилки молодості», тобто дітей, прогулюючи весь свій вільний час у нічних клубах, вести аморальний і девіантний спосіб життя та ясна річ деградувати, що у свою чергу призведе до «рабства» від розумніших і хитріших індивідів (таких як євреї, політики, бізнесмени, яким і треба «стадо баранів»). Гітлерюгенд готував «армію працівників та солдатів», яка була готова служити своїй Батьківщині – робочими руками та вірними солдатами. Військова підготовка з юних літ, як в Рейху, могла у сучасності замінити у країнах в яких є строкова армія, а не професійна – непотрібну строкову службу. До речі для України це актуально, так як вона нині воює, а її строкова служба в армії – це «робітничо-селянська повинність», яка заключається у пізнанні філософії плацової муштри, драяття підлоги та срал.ників, фарбуванні трави до приїзду начальства, розвитку фантазії (бо автоматів не вистачає, а стріляти то хочеться, тому доводиться уявляти автомат), енергійного голодування (консерви з тушонкою нині в дефіциті), виконання імбіцильних наказів старшини або «прапора». Нажаль в Україні така реальність зі строковою службою, і вже думаєш, коли настане та довгоочікувана – професійна армія! Бо ця «робітничо-селянська армія», тобто строкова, може воювати тільки з колорадським жуком на городі полковника та зулусами.

«Союз німецьких дівчат» («Bund Deutscher Mädel», BDM) – це була жіноча молодіжна організація в Третьому Рейху, молодіжний та дитячий рух в складі Гітлер'югенда, до котрого входили німецькі дівчата у віці від 10 до 18 років. Дівчат віком від 10 до 14 років об'єднував Юнгмедельбунд (Jungmädelbund, JM) — Союз дівчаток. В 1936 році на законодавчому рівні для усіх німецьких дівчат було встановлено обов'язкове членство в Союзі німецьких дівчат. Виняток складали дівчата єврейської національності та інші виключенні за «расовими обставинами». Станом на 1944 рік Союз німецьких дівчат був найбільшою жіночою молодіжною організацією світу, що об'єднував 4,5 млн осіб. Перші нечисленні організації дівчат під егідою НСДАП виникли ще в 1923 році під назвою «сестри Гітлер'югенда». Їхнє об'єднання в Союз відбулось лише у 1930 році. В 1931 році склад Союзу німецьких дівчат збільшився до 1711 осіб, і в цьому ж році організація, котрою керувала Елізабет Грайфф-Вальден, увійшла до складу Гітлер'югенда. Процес утворення місцевих відділень «BDM», як і Націонал-соціалістичного союзу школярок (Nationalsozialistischer Schülerinnenbund, NSS) та груп дівчат під крилом жіночої організації НСДАП (NS-Frauenschaft, NSF), припадає на 1930-ті роки. Відразу після свого призначення лідером імперської молоді 17 червня 1933 року Бальдур фон Ширах прийняв постанову про розпуск або заборону конкуруючих молодіжних об'єднань. Щоб уникнути втручання націонал-соціалістів, деякі молодіжні групи пішли на саморозпуск. Інші молодіжні об'єднання були змушені в примусовому порядку перейти в підпорядкування Гітлер'югенда та Союзу німецьких дівчат, що зумовило значний приріст складу цих організацій. Відповідно до Закону «Про Гітлер'югенд» від 1 грудня 1936 року усі юнаки та дівчата Німецького рейху були зобов'язані перебувати в лавах відповідно Гітлер'югенда та Союзу німецьких дівчат.

З 1934 по 1937 рік Союз очолювала Труде Мор, а з 1937 по 1945 рік — Ютта Рюдігер. Рюдігер спільно з фон Ширахом протидіяла зусиллям голови Націонал-соціалістичної жіночої організації Гертруди Шольц-Клінк, яка намагалася отримати контроль над Союзом. Відповідно до ідеології націонал-соціалізму, Союз німецьких дівчат ставив своїм завданням виховання сильних та сміливих жінок, які стануть товаришами політичним солдатам рейху (вихованим у Гітлер'югенді), їхніми дружинами та матерями, будуть організовувати своє сімейне життя у відповідності з націонал-соціалістичним світоглядом, вирощуючи горде та загартоване покоління. Німецькі жінки знають про потреби та очікування німецького народу та працюють у цьому напрямі, а не ведуть дебати в в парламентах. Зразкова німецька жінка доповнює німецького чоловіка. Їхнє єднання символізує расове відродження народу. Союз німецьких дівчат прищеплює расову свідомість: справжня німецька дівчина має бути хранителькою чистоти крові та народу, виховуючи його синів героями.

Стандартний однострій Союзу німецьких дівчат — темно-синя спідниця, біла блуза та чорна краватка зі шкіряним вузлом. Дівчатам заборонялось носити високі підбори та шовкові панчохи. З прикрас дозволялися каблучки та наручні годинники. На думку Гітлера, форма одягу мала служити вихованню молоді. Союз німецьких дівчат організовував туристичні походи, в які дівчата відправлялися з повними рюкзаками. На привалах розводили багаття, готували їжу та співали пісні. Користувалися успіхом нічні спостереження за повним місяцем з ночівлею у стозі сіна. Дівчата робили театральні постановки та лялькові вистави, займалися спортом та груповими іграми. Якщо у хлопчиків акцент робився на силу та витривалість, то гімнастичні вправи для дівчат мали на меті сформувати у них грацію, гармонію, відчуття тіла. Спортивні вправи підбиралися з врахуванням жіночої анатомії та майбутньої ролі жінки. В зимовий час дівчата займалися рукоділлям та декоративно-прикладним мистецтвом. Під час Другої світової війни дівчата з «BdM» працювали в лазаретах, брали участь у протиповітряній обороні та працювали у сільському господарстві. Після завершення війни Союз німецьких дівчат як підрозділ Гітлер'югенду був заборонений та розпущений відповідно до Закону № 2 Контрольної ради.

Також були «Школи наречених» (Bräuteschule), які представляли собою навчальні заклади для жінок. Створені вони були у кінці 30-х років з ціллю виховання «ідеальних нацистських наречених», які були свідомо переконані в нацизмі та своєю ціллю вважали – одруження та народження і виховання дітей. Націонал-соціалісти у своєму відношенні до жінок відштовхувалися від німецьких імперських традицій, а саме принципу «трьох К»: «Kinder, Küche, Kirche» (діти, кухня, церква). Їхня пропаганда була спрямована на поширення і возвеличення сімейних цінностей, які були втрачені після Першої Світової війни, коли постала демократична Веймарська республіка. Та яка своєю демократією та вседозволеністю призвела до падіння моралі, тобто збільшення числа розлучень та народжуваності у Німеччині. Відповідно населення Німеччини почало стрімко зменшуватися та ще й вироджуватися через «ненімецькі елементи». Це нагадує теперішню ситуацію в Європі з її демократією та фемінізмом, які ведуть до стрімкого зменшення кількості Білого населення та його виродження. Націонал-соціалісти повернули німців до традиційних гендерних ролей у суспільстві. Керівництво Рейху заохочувало укладення шлюбу та народження дітей, тому надавало державний кредит в розмірі 1000 рейхсмарок на кожну народжену дитину. За наявність дітей у шлюбі, також надавали соціальні субсидії та зменшували розмір заборгованості (якщо була). Жінки, які народжували багато дітей, нагороджувалися «Почесним хрестом німецької матері» та надавали фінансову та соціальну допомогу.

Культура Націонал-соціалізму

Також націонал-соціалістична ідеологія мала вплив і на культуру. У вересні 1933 року була створена Імперська палата культури, яку же очолив міністр пропаганди – Йозеф Геббельс. Завданням палати був ідеологічний контроль над діячами культури. Було створено сім підрозділів, які відповідали за свої напрями: театр, кінематограф, література, преса, музика, художнє мистецтво, радіомовлення. Члени цих підрозділів ставали самі діячі культури. Так як Гітлер був художником до Першої Світової війни та своєї політичної діяльності, то значну увагу, особисто наділяв мистецтву. Жанри мистецтва 20 століття, як імпресіонізм, кубізм, він вважав «дегенеративним мистецтвом». Гітлер віддавав належне жанру – völkisch, тобто народному. Тобто зображення того, що мало відношення до життя та побуту німецького народу. Також Фюрер був прихильником реалістичних (реалізм) та героїчних жанрів. В скульптурі націонал-соціалістичні митці віддавали перевагу зображенню оголеними тіла жінки та чоловіка, які були фізично розвиненими (накаченими (чоловік) та з підтягнутими формами (жінка)). Тобто копіювався античний культ тіла. В архітектурі переважав напрям неокласицизму та völkisch, тобто народних традицій будівництва (витесаний камінь, граніт, дерево). Головним та видатним архітектором, який проектував всі найбільші споруди Рейху (такі як Олімпіаштадіон у Берліні та проект цього міста, як імперської столиці) був Альберт Шпеєр. У літературі заборонялися твори єврейських поетів, дозволялося чотири жанри для читання та написання: фронтова проза, партійна література, расова проза, патріотична проза. Те ж саме, що літературу чекало і на театр, кінематограф, радіо та музику. Діячі цих напрямів, які мали єврейське походження покинули країну (Макс Рейнхардт (театральний режисер), Бертольд Брехт (драматург), Фріц Ланг (кінорежисер), Томас і Генріх Манн (письменники), Еріх Марія Ремарк (письменник)). Дякуючи втечі єврейських режисерів, німкеня – Лені Ріфеншталь захопила першість у Німеччині. Прославилася вона знятим фільмом у честь літніх Олімпійських ігор у Берліні в 1936 році, а саме «Олімпія» (1938 – рік випуску).

 

P.S.

Якщо відкинути особисті амбіції Гітлера, то Націонал-соціалізм є по суті ідеальною ідеологією для Білих європейців! Націонал-соціалізм пропонує досягнення спільного блага для всіх індивідів суспільства, водночас поважаючи людську індивідуальність, приватну власність та підприємницьку ініціативу та діяльність. Прагне поєднати найкращі елементи командно-адміністративної та ринкової економіки, надаючи змішану, де влада контролює ті сфери економіки, які є проблемними, але також важливими. Розвиває і захищає мале підприємництво та надає широкі можливості для великого. Забезпечує кожного індивіда роботою та соціальними гарантіями. Відходячи від питань економіки та ідеології, Націонал-соціалізм пропонує правильний напрямок для освіти та виховання молоді, яка ще зі шкільних літ проходить військову, медичну та спортивну підготовку, а не тільки в дорослій армії. Пропонує та дозволяє молоді не згубні звички (як теперішня демократія) – алкоголь, паління, наркотики та нічне життя, а здоровий та культурний спосіб життя та можливість змагатися з такими, як вони на спортивних аренах, виставках, у наукових центрах та здобувати власні призові і славу. Тобто справляти власну енергію у корисне русло. Ця ідеологія також закликає до боротьби на державному рівні з алкоголізмом та палінням, дбаючи про здоров’я суспільства, а не про кармани виробників. Націонал-соціалізм поважає та пропагує традиційні (без всякого гомосексуалізму) сімейні цінності, ставлячи сім’ю головною ціллю кожного індивіда, а саме народження та виховання дітей. Та засуджує культ «вільних стосунків» та проституцію, а поважає сексуальну стриманість та незайманість, що є колишньою традицією європейської цивілізації. Бо відсутність моралі або боротьба з нею – це впевнений крок у первісну епоху та дикунство! І так звана правильна гендерна політика Націонал-соціалізму, не означає дискримінацію прав жінок, а ця політика спрямована на збереження жіночності, яку нині руйнує демократія! У Третьому Рейху до війни, жінки не працювали там, де вимагалася тяжка фізична праця (будівництво, важка і військова промисловість), як в СРСР та демократичних державах, а працювали там, де їх робота відповідала їхнім фізіологічним властивостям. Жінки працювали на державній службі (для прикладу «Союз німецьких дівчат» очолювала жінка), у легкій промисловості, сфері торгівлі та послуг, медицині, освіті, моді, культурі (найвідомішим кінорежисером Рейху була жінка – Лені Ріфеншталь). І головне, що Націонал-соціалізм дбає про добробут та генетичне збереження нації та раси на власній землі! Тому ідеологія Націонал-соціалізму, як і її прибічники – несправедливо засуджені демократією! Демократією, яка же сама пропагує свободу слова та думки і звісно повагу до них!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі