Блоги → Перегляд

Відкритий лист 2 до Національної академії правових наук України

П'ятниця, 16:25, 30.10.20

Рейтинг
0 0
Переглядів
351

0
0

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ 2

Оргкомітету Всеукраїнського Форуму Народовладдя

до Національної академії правових наук України

 

Шановні правознавці!

Оргкомітет по проведенню громадсько-політично-наукового Всеукраїнського Форуму Народовладдя щиро вдячний вам за фахову відповідь на наш відкритий лист щодо складних питань українського державотворення в контексті обраного політичним керівництвом країни курсу на народовладдя. Ми отримали розуміння з ряду важливих моментів і це допоможе нам в подальшій роботі над концептуальними засадами майбутнього української демократії.

Але не все в вашій відповіді ми змогли зрозуміти, а також виникли ще деякі нові питання. Тому ми були би дуже вдячні вам за додаткові пояснення і відповіді.

 

1. Щодо термінів ««Український народ», «народ України», «народ».

Нас повністю задовольнила ваша відповідь, що терміни «Український народ» і «народ України» можуть розглядатись як рівнозначні, також як рівнозначним можливе визнати використання у Конституції України термінів «Український народ» і «народ».

Також вітаємо визнання вами факту деякого порушення юридичної техніки з цього питання і вашу згоду щодо необхідності здійснення по можливості у майбутньому уточнення даної юридичної термінології для поліпшення розуміння громадянами положень Конституції України.

 

2.1.Щодо термінів «держава», «державний», «держава Україна».

Ви нам відповіли:

«У теорії держави та права держава розглядається як територіальна організація політичної влади, що виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує з допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики (Загальна теорія держави і права: підручник / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін. Харків: Право, 2009. С. 77–78). Держава одночасно є одним із основних суб’єктів міжнародного права і національного права, різні аспекти чого розкриваються Конституцією України.»

Таким чином, ми розуміємо, що терміном «держава» вами позначаються одночасно три різних за змістом поняття:

·      держава як територіальна організація політичної влади;

·      держава як суб’єкт міжнародного права;

·      держава як суб’єкт національного права.

В першому випадку мова йде про політичну владу. В другому, міжнародному, держава це, по-перше, – населення (народ, громадяни), оскільки згідно ст.1 Конвенції Монтевідео про права і обов'язки держав закріплені чотири ознаки держави як суб'єкта міжнародного права:

·      постійне населення;

·      визначена територія;

·      власний уряд;

·      здатність до вступу у відносини з іншими державами.

У третьому випадку мова може йти про державу і як про суб’єкта права власності.

Скажіть будь ласка, це припустимо таке з точки зору юридичної техніки - використання одного і теж терміну для позначення різних правових понять?

Або таки є таке універсальне єдине правове визначення поняття «держава», яке охоплює за змістом всі ці три семантичних одиниці? Якщо є таке визначення, будь ласка, підкажіть нам.

Тим більше, що ми так і не отримали від вас відповіді на питання з попереднього листа - хто є держава Україна як колективний власник? А це питання як раз про суб’єктність держави з позиції національного права. Якщо держава є колективний суб’єкт, то виникають питання: хто особисто на яких правах і з якими обов’язками входить до складу цього колективного суб’єкту, як організована його внутрішня статутна діяльність і як він діє ззовні. Мова в даному випадку йде не про діяльність державних органів від імені держави, а про діяльність самої держави, як суб’єкта. І до речі, - чи входить до складу держави Президент України, а якщо входить, то яким чином – як державний орган, чи як особа?

На нашу думку, як тільки ми з’ясуємо остаточно розуміння суб’єктності держави, так зразу знайдеться і однозначний зміст у поняття «державний», що насамперед вказує на приналежність до держави, як суб’єкта.

І ще дуже важливе питання, пов’язане з суб’єктністю держави. Відомо, що права, передбачають обов'язки, а невиконання обов'язків тягне за собою відповідальність. Не може бути прав без обов'язків, а обов'язків без відповідальності за їх невиконання. Тому є питання – яка правова (а не політична) колективна і особиста відповідальність української держави та її членів за свою діяльність перед народом України? Хто і як відповість за все те, що скоїла держава з країною, з народом України за роки незалежності? Чи не саме повна правова колективна безвідповідальність держави та особисто її членів привела колись квітучу країну до її нинішнього стану?

Ще ви нам відповіли:

«У розумінні ст.1 Конституції України Україна є державою, уособленою в організаційно-структурному вимірі відповідним апаратом (управління, примусу), основу якого складають органи державної влади.»

Як на наш погляд, всі характеристики України як держави, що надані у ст.1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.» - ніяким чином не можуть відноситися до апарату (управління, примусу), основу якого складають органи державної влади. Тому у нас і склалося враження, що у ст.1 Конституції України мова йде про державу як країну в цілому, як суб’єкт міжнародного права, а не про її апарат, як суб’єкт національного права. Чи ми помиляємося?

І ще, останнє, у Цивільному Кодексі України використовуються терміни «держава Україна» і «держава». Це – одне і теж, як у випадку з термінами «народ» і «Український народ»?

 

2.2. Щодо власності Українського народу та державної власності.

Ми були дуже раді знайти в вашій відповіді підтвердження нашому розумінню, що Український народ і держава Україна, дійсно, є окремими суб’єктами права власності, і слід розрізняти державну власність та власність Українського народу за суб'єктами та об'єктами права власності, а також за суб'єктами, які здійснюють права власника від їх імені.

Але залишились ті самі питання - що уявляє собою суб’єкт права власності і учасник цивільних відносин «держава Україна»: хто і як його утворив, хто особисто на яких правах і з якими обов’язками входить до складу цього колективного суб’єкту, як організована його внутрішня статутна діяльність і як він діє ззовні. І головне – яким чином з’явилася у даного суб’єкта державна власність, звідкіля? І до речі, яким чином визначаються в праві поняття «власність» і «власник»? В Конституції України і в Цивільному Кодексі України немає визначення цих понять, незважаючи на те, що вони там використовуються.

При цьому ми розуміємо, що утворення держави Україна як суб’єкта міжнародного права здійснив саме народ України шляхом волевиявлення в підтримку Акту проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Від цього дня вже з 2 грудня розпочалося міжнародне визнання України. Саме тому, 1 грудня, а не 24 серпня 1991року є днем народження держави Україна днем її утворення та набуття нею незалежності. Але ж вочевидь, що не про цю державу йде мова в нашому національному праві, в Цивільному Кодексі України, коли говориться про державу Україна в якості учасника цивільних відносин і суб’єкта права власності. Тому будемо дуже вдячні вам за відповіді на вищенаведені питання стосовно суб’єкта національного права «держава Україна».

 

3. Щодо «економічного і науково-технічного потенціалу» як об’єкта права власності Українського народу.

Ви нам відповіли:

«Декларація про державний суверенітет України була прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990 р. до відновлення незалежності України і є офіційним політико-правовим документом установчого характер, в якому тодішній вищий представницький орган проголосив незалежність держави, основні принципи організації держави, права і свободи людини і громадянина.

В цілому Декларація про державний суверенітет України проголошує насамперед відповідні цінності та принципи, аніж конкретні правові норми, тим самим зберігаючи на сьогодні більше суспільно-політичне значення. При цьому, згідно Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 р. № 1543-XII акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють в частині, що не суперечить законам України.

Таким чином, положення Конституції України від 28.06.1996 р. (яка має вищу юридичну силу відносно будь-яких актів Української РСР) ґрунтуються на цінностях і принципах, викладених у Декларації про державний суверенітет України, але не повинні чітко відтворювати їх формулювання.

Викладене стосується і питань власності народу України, визначених у Декларації про державний суверенітет України.»

Ця ваша відповідь здивувала.

Ви розглядаєте Декларацію про державний суверенітет України як суто акт, ухвалений Верховною Радою Української РСР, який згідно Закону України «Про правонаступництво України» діє тільки в частині, що не суперечить законам України. Таким чином виходить, що за допомогою законів України можна взагалі анулювати всі положення Декларації про державний суверенітет України. А як же бути з тим фактом, що незалежна державність України розпочалася саме після того, як народ України проголосував в підтримку Акту проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року? А в цьому Акті сказано - здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України. Тобто народ України проголосував не просто за незалежність, а для того, щоб здійснити ВСЕ, що є в Декларації про державний суверенітет України. І воля народу України є вищою ніж воля народних депутатів України, що прийняли Конституцію України і закони України. Тому все чинне законодавство України повинно відповідати Декларації про державний суверенітет України і не входити в протиріччя з нею.

Ми так це розуміємо. Чи ми помиляємося?

Далі ви нам відповіли:

«У чинному законодавстві України відсутнє визначення низки термінів, раніше використаних у Декларації про державний суверенітет України, зокрема, це – «національне багатство України» (ст.14 Конституції України лише відносить до нього землю), «економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України». Відповідно до цього наразі неможливо однозначно встановити правовий зміст «економічного і науково-технічного потенціалу» у розумінні Декларації про державний суверенітет України, а відтак і його нинішній правовий режим.

Тому невіднесення у ст.13 Конституції України (на відміну від Декларації про державний суверенітет України) «економічного і науково-технічного потенціалу» до об’єктів права власності Українського народу саме по собі не дозволяє зробити висновок про його відчуження від народу України. Тим більше, що чинне законодавство України не відносить «економічний і науково-технічний потенціал» до об’єктів інших видів власності (державної, комунальної, приватної), оскільки об'єктом права власності можуть бути речі (майно) як предмети матеріального світу (статті 316, 179, 190 Цивільного кодексу України).»

Ця ваша відповідь особливо здивувала.

Так, ми згодні з Вами в оцінці Декларації про державний суверенітет України в першу чергу як політико-правового документу установчого характеру, в якому заявляються мета, базові цінності і принципи спільного буття майбутніх громадян України, в зв’язку з цим не всі терміни в її тексті правові, а є і політологічні, і соціально-економічні. Тому ми і самі відчуваємо певні труднощі з її розумінням. Наприклад, не можемо з’ясувати - у якому правовому сенсі використовується багатозначний термін «виступати» в такому реченні з Декларації про державний суверенітет України: «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР»? Мабуть, у Вас є правова відповідь?

Але, як так трапилося, що науковцями-правознавцями при підготовці проекту Конституції України 1996 року в її тексті не було встановлено правовий зміст «економічного і науково-технічного потенціалу» у розумінні Декларації про державний суверенітет України, що дає право зробити висновок про його вилучення у народу України з вини авторів Основного Закону та вітчизняних правознавців академічного рівня? Як же так? Студенти пишуть реферати на цю тему, Вікіпедія.

Промисловість, аграрний комплекс, наука … - все це не є «економічний і науково-технічний потенціал»? І для цього всього було неможливо надати правовий зміст? Це дійсно так?

 

4. Щодо визначення у Конституції України юридичних термінів.

Ми дуже раді, що ви погодилися із доцільністю удосконалення юридичної термінології, що використовується у Конституції та законах України, одним із шляхів чого може бути законодавче закріплення відповідного понятійно-термінологічного апарату.

Але далі ви пишете:

«Разом із тим, призначення конституції – врегульовувати найважливіші суспільні відносини, які складаються з приводу конституційного ладу, прав людини, організації публічної влади та територіальної організації держави. Вказане зумовлює переважно концептуальний характер змісту і порівняно невеликий обсяг конституції не тільки в Україні, а і у зарубіжних державах, для яких, як правило, не властива наявність у конституції значної кількості дефінітивних норм.»

Як на нашу думку, не треба у Конституції України значної кількості дефінітивних норм, достатньо до 10-20 дефініцій ключових понять, про деякі з яких ми вже зазначили. Конституція України – Основний закон прямої дії, тому в ній повинно бути все чітко, незважаючи на концептуальний характер її змісту.

І на завершення. Ви пишете:

«Що стосується забезпечення однакового розуміння та застосування положень Конституції України, більш нагальним вбачається не стільки її доповнення відповідними нормами-дефініціями, скільки уточнення змісту та порядку реалізації вже існуючих конституційно-правових норм (наприклад, щодо принципу верховенства права, свободи зібрань, процедури імпічменту тощо).»

А чому не робити одночасно і те, і інше?

 

Шановні правознавці, Оргкомітет розуміє, що задає вам дуже гострі і незручні запитання, але по-іншому зараз ніяк не вийде, настав час відвертості. Україну може врятувати тільки чесна розмова її громадян. Всі ми, українці, відповідальні за майбутнє своєї країни. Але без сумніву, що особлива відповідальність полягає на тих, хто обдарований інтелектом, - на інтелігенцію, в тому числі на вітчизняних науковців у сфері правових і державницьких наук за їх діяльність і бездіяльність у сфері удосконалення системи державного управління.

Оргкомітет вважає, що перехід українського суспільства з нинішнього стану, як об'єкта маніпуляції і експлуатації, в стан суб'єкта, творця свого сьогодення і майбутнього, може здійснитися лише за умови, якщо його духовно-інтелектуальна еліта приступить, нарешті, до виконання своєї суспільної функції і перейде від багаторічних чвар і хитань до злагодженої роботи на благо українського народу.

Консолідація інтелігенції в ім'я процвітання нашого народу, організація нею діалогу між усіма учасниками суспільно-політичного процесу і вироблення всім народом узгоджених уявлень про майбутнє країни, в тому числі уявлень про українську демократію, - ось та перша і необхідна умова, без якої неможливо підняти народ з його нинішнього незавидного стану. Знайти в процесі діалогу провідну зірку нашого народу - його національну, загальнонародну ідею, мрію, ідеал - і вибудувати демократичний шлях до цього ідеалу - ось в чому ми бачимо сьогодні надзавдання української інтелігенції, її історичну місію.

 

З повагою і надією на співробітництво,

 

Марк Зобов,

координатор Оргкомітету Всеукраїнського Форуму Народовладдя

095-886-73-53, mark.zobov@gmail.com

 

 

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.