Наташа. Чого ж я? Особі твої заслуги, твоя докладна записка... Ну, дядя мій, ди­ректор, - усе разом... Не у примір другим...

Михайло. А все ж через тебе, мій ти талісман, моя ти маскота! (Цілує її.) Знаєш, коли її надалі так буде мені усміхатись фортуна, то я скоро і в директори вискочу, а там і „дєйствітєльний статскій“ не за горами! Само собою, що і статський так рано - при­ятно! Тільки статських тепер розвелось за­надто багато! При тому статський усе-таки не ґенерал, а дєйствітєльний - Ваше Пре­восходительство!

Наташа. Як ваше превосходительство, так і старий!... Не хочу! От татко тепер ґенерал - ваше превосходительство, і сліпий! Краще б він зоставався все життя полковни­ком, тільки щоб бачив...

Михайло. Нещастя!... А не осліпни твій татко так неждано, він пішов би далеко!...

Наташа. І ми б поїхали на той рік на Рівієру, а тепер уже не побачу я тебе, красо всього світа, ніколи!

Михайло. Чого?

Наташа. На наше жалування й на тат­кову пенсію далеко не поїдеш; хіба твоя ро­дина поможе...

Михайло. Бережливість поможе нам зро­бити запаси, а на запаси можна поїхати й на Рівієру.

Наташа. Бережливість! Ха, ха, ха! Ми з татком жили на-всі і тепер з тобою живемо на всі! От і на сьогоднішній вечір уже багато взяли в борг! А пенсія ще не прийшла, і тобі з дому не присилають... Миша, чи не посварився ти зі своїми?...

Михайло. Борони Боже.

Наташа. А чого ж ти два роки збіраєшся поїхати до батька і все зволікаєш? Не розу­мію! Може, вони сердяться, а через те і грошей тобі не присилають... Миша! По­їдемо, милий, до твоїх, повези мене, познайом! Я певна, що зумію приворожити твоїх старих. Я буду грати, співати; у вас же є п’яніно?

Михайло. Поїдемо, поїдемо, весною по­їдемо !

Наташа. Слово?

Михайло. Слово!

Наташа. Гляди ж!... Кажуть у Пол­тавській Губернії чудова природа; а батьки твої давні поміщики, то, певно, посідають стариннє яке урочище: замок, парк!... Ах, як я люблю старинні поміщачі усадьби!

Михайло. О, там біля Лубен і в Лубнах - дуже гарно! Сула, гори, манастирь, мало­російська Швайцарія.

Наташа. Ах,Швайцарія... Рівієра! Коли я вас побачу?

Михайло. Побачиш, клянусь! Таткові вже вийшла пенсія й немала... Куди він її діне, живучи при нас? Квартира казьонна, моє жалування хороше, візьму ще побільше уроків, плюс бережливість, а там поїдемо в Полтавщину, візьмемо в батька добрий плюс, і на Рівієру!

Наташа. Боже!... Невже? Миша милий, голубчик! (Цілує його.) Невже ми поїдемо на Рівієру? Ах, ах! О, незабутнє минуле! Ти знову воскресаєш перед очима, ти знову наповниш душу трівогою широкого життя: ви­борне товариство, катання, гуляння, інтриґи! Ах! Краса природи знову наллє в серце живущої й цілющої води й покличе до життя всі фібри молодого серця!... Я наново рож­даюсь від думки однії! Миша, хороший мій, як я тебе люблю. (Цілує його.)

Михайло. О, моя мила! Я все для тебе Зроблю!

Аделаїда, до Василини. - Ви вчились у гім­назії?

Василина. І скінчила.

Аделаїда. Бідна!

Василина. Чого?

Аделаїда. Скінчила ґімназію й живете на селі у простій мужицькій хаті.

Василина. Це прадідівська, у нас є гар­ний дім.

Аделаїда, до мішечка. - Чого тобі, Амішко? (Розпускає торбочку, звідтіля показується голова білої манюньої собачки.) Бідненька, як носика змор­щила! Повітря негарне? Зараз поїдемо! (Тулить собачку до лиця.) Мішка моя хороша. (Цілує її.) Це ґраф привіз із Парижа й мені подарував. П’єр!

Петро, так кинувся, що мало не звалив матір, і підбіг до Аделаїди.

Аделаїда. Я задихаюсь, таке важке по­вітря.

Василина. Це пахнуть так васильки.

Аделаїда. Фі!... Мішка! Не кусай!... П'єр! Там нас ждуть!

Петро. Адечко мила, посидимо - ще ж рано.

Аделаїда. Зуби, як голки!... Як у вас багато рушників - ви, мабуть, усі тут уми­ваєтесь? Петро підійшов до матері.

Василина. Це для краси.

Аделаїда, притулила собаку до щоки. Ха, ха, ха! П’єр!

Петро, схоплюється й підбіга. - Що, Адечко?

Аделаїда. Їдем. Ай!

Тетяна. Що там?

Аделаїда. Противна Амішка вкусила за вухо! Запиха собачку в мішок. Сиди там, зла фуріє... П’єр! Їдем!

Тетяна. Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг, та й з хати?

Петро. Мамочко, голубочко, вибачте, що я до вас на хвилиночку...

Тетяна. Як на хвилиночку? Що ти го­вориш, мій сину?

Петро. Бачите, Адя давно запрошена до ґрафа. Вона вчилася разом із його дочкою, а та сьогодні імениниця, так нас там ждуть обідати... Я, мамо, завтра заїду.

Аделаїда. П’єр!

Петро, біжить до неї. - Та посоромся хоч рідні!

Тетяна. Петя!

Петро повертається до матері.

Аделаїда. П’єр! (Петро прибігає.) Їдем, а ні, то я сама поїду.

Тетяна. Боже, мій, Боже мій! (Хлипає.)

Макар. Стара, годі! Коли запрошено до ґрафа, то нехай іде! Може, там кращий обід!

Петро, до батька. - Не то що... А запро­шено... якось... знаєте... обіщали! Коней вислали... син ґрафа сам зустрічав...

Аделаїда, йде до дверей. - П’єр!

Петро, хапав шинелю. - Я зараз!

Аделаїда, робить загальний поклін. - Прощайте! (Цілує Василину.) Мені вас жаль!

Василина. А мені Петі жаль!

Аделаїда. П’єр! Уже нерано, там ждуть. (Вийшла. Петро наскоро цілує матірь, батька, біжить до дверей, вертається, хоче попрощатися з Карпом.) Чути: П’єр! Він кидається з хати, приговорюючи: «Завтра заїду, завтра заїду, завтра»... П’єр!

Карпо, Ехе-хе! Ускочив!

Тетяна. Сину мій, петрусю, дитино моя дорога, занапастив ти свою голову! Плачучи, йде надвір.

Макар. Оце невісточка!

Іван. Чучу! Свинота!

Завіса.

ДІЯ IV.

Кабінет.

ЯВА І.
Михайло, читає ґазету. - От тобі і старший писарь Іван Барильченко! Первокласний артист, усі ґазети в один голос славлять. І за такий короткий час - усього два роки! Входить Наташа.

ЯВА II.
Михайло й Наташа.

Наташа. Я думала, що тут хто-небудь є, а це ти сам з собою говориш!

Михайло. Читав ґазети! І вичитав приятну новину. Я тобі, Наташа, не говорив іще: у мене є брат, так, знаєш, невдаха, недоучка, босяк по характеру... розумієш: босяк! І те­пер раптом знаменитість! Первокласний ар­тист за короткий час! Талант, і попав на свій шлях.

Наташа. Милий артист, босячок! Як би я хотіла його бачити! Де ж він?

Михайло. В Москві пожинає лаври! Ща­сливий: незалежність, лаври і гроші.

Наташа. Ох, як я люблю артистичне життя. Я перше хотіла бути артисткою, так татко...

Михайло. О, ти мала б поспіх - ручаюсь! Красива женщина й без таланту на сцені має більший поспіх, ніж некрасива з талантом.

Наташа. Хіба я гарна?

Михайло. Ти сьогодні гарна, як майський ранок!

Наташа. Тільки сьогодні?

Михайло. Що-дня, раз-у-раз ти гарна; а сьогодні особливо! І як тобі личить ця нова причіска, і ґепюри на рукавах, і...

Наташа. Ну... (Затуля йому рот рукою.)

Михайло, цілує руку. - Так щоб така красавиця не мала на сцені поспіху? Зарані б по­ручився...

Наташа. То так тобі здається, бо ти сам у хорошому настрою: іменинник, статський совітник і інспектор!

Михайло. Це ти, моя зірко, така щаслива, це через тебе посипалося стільки життєвих удач на мене.

Наташа. Чого ж я? Особі твої заслуги, твоя докладна записка... ...

Це звернення до вас,читачів:

Іван. Чучу! Свинота!

https://unotices.com/book.php?id=147905&page=13


а далі піде уривок звідки це,де вас змалював Карпенко-Карий,вас,сільських хрунів,фарбованих міщан і інший народець (їпаних засраних обриганих тупих василів ,забув казати)

чи ти за походження від Адама чи наукову теорію ?

щось одесити мовчать.

+1
я висловився.а стадо спокійнісінько прямуйте на водопій, це не вам пишуть

Pavel Abilov
Pavel Abilov
1 year ago
МОЛОДЦЫ, Отлично добавить нечего!)

406


borland
borland
1 year ago
Страна с отсутствующими природными минеральными ресурсами, очень малой территорией - а добились вон чего. Даже обидно как-то, что у нас такого не будет никогда.

319


mrkrutak
mrkrutak
1 year ago
217 год

913


Lee Born
Lee Born
1 year ago
Вот это цивилизация! Не то что у нас - туалетная бумага(использованная) летает между домами...Эээх...пойду пассу с балкона.

1.1K


daulsabira
daulsabira
1 year ago
супер! отличный репортаж. какие же японцы молодцы

498


Klontir
Klontir
1 year ago
ну и что? а у нас горы из мусора делают. осенью пойдешь на реку. а там все берега засраты всяким говном. все парки и улицы засрали. зато все патриоты страны.

375


Данил Иконников
Данил Иконников
1 year ago
В начале, это намёк, что Россия на уровне развития 217 года)))))

526


SdoxniGoogl SdoxniGooglSuka
SdoxniGoogl SdoxniGooglSuka
1 year ago
Вот что нужно перенимать то, а не ЕГЭ! Хотя наверное если бы за выброшенный на улицы окурок штрафовали на 5 000 000 рублей, то в России тоже чисто было бы. Но ведь такой хай поднимут...Путина и госдуму на тот свет быстрее отправят, чем мусор сортировать будут. Славяне они такие.

139


Aleksandr Prizba
Aleksandr Prizba
1 year ago
всем странам нужно брать пример

234


Сасквоч
Сасквоч
1 year ago
Какая сортировка мусора? О чем вы? Русские свиньи выбрасывают мусор на улице, загаживают лес. Никакие штрафы не помогут, это менталитет наш свинский уж простите.

266


Илья Мельниченко
Илья Мельниченко
1 year ago
Зато у нас патриотизм, крёстные ходы и Володя Соловьёв каждый день по телевизору, а у японцев этого нет.

102


TheAshved
TheAshved
1 year ago
У нас в бак на улице мусорные постоянно кидают камни, листья, видел дохлого кролика ну и т.д. Я пару раз сцеплялся что это бак для бытовых отходов, ну меня не посылали но смотрели как на дибила, у нас нихера нет культуры в таких вещах, а в подъездах писает госдеп......

93


Nik MGN
Nik MGN
1 year ago
Год экологии объявили в России, а показывают достижения Японии...

179


Garage Sale
Garage Sale
1 year ago
Японцы молодцы!-из всего делают выгоду!

48


antibiotik
antibiotik
1 year ago
Про то что японцы увеличивают свою территорию, закапывая мусор в море, я читал лет 25 назад.

62


Hesoyam
Hesoyam
1 year ago
у нас в Казахстане спец автобаза это кормушка для местной мерии. по гос тендерах построили два завода у нас в городе но они не работают просто деньги отмыли. а муссор тупо жгут все лето и город травят дебилы. думаю в России тоже так же.

73


Алибек Кошанов
Алибек Кошанов
1 year ago
хотя бы вместо одного олимпийского объекта построить бы один такой завод.

83


Эрик Картман
Эрик Картман
1 year ago
Ебутся-ебутся с мусором, а очередная Фукусима въебёт - и вся забота об экологии коту под хвост.

70


развлекательный канал
развлекательный канал
1 year ago
как у них там классно :)..по сравнению с ними, наши страны еще с каменного века не вышли :(

47


LFY CJHOK
LFY CJHOK
1 year ago
стыдно должно быть? ну если бы у нас была бы переработка мусора или сортировка по бумаге, металлу и т.д. я бы разделял! но у нас такого нет! так что стыдно должно быть гос-ву, которое получает налоги с потребителей и ничего не делает!

46


kosta gusev
kosta gusev
1 year ago
У НАС С НАЧАЛО НУЖНО ОТСОРТИРОВАТЬ БИОМУСОР, ПОТОМ ОТСОРТИРОВАТЬ МУСАРОВ ОТ МУСОРА , А УЖ ПОТОМ НАЧАТЬ СОРТИРОВАТЬ САМ МУСОР!!!!!! ЭТО ЦЕЛАЯ ЭВОЛЮЦИЯ ДОЛЖНА ПРОЙТИ!!!!!

43


Roman Popov
Roman Popov
1 year ago
В России столько безхозной земли и такая низкая плотность населения что мусор можно миллионы лет выкидывать. В Японии просто нет другого выхода и мозги на месте и руки с того места растут

189


U 2
U 2
1 year ago
потому что они лучше нас. мы бомжи ссаные

32


Leo Bonart
Leo Bonart
1 year ago
стыдно кому должно быть? допустим мне не сложно отсортировать мусор. но дальше что мне с ним делать делать ? козлы, кто угодно виноват у них, но не государство

357

Маленькі народи, яким доля судила просторову, релігійну чи менталітетну ізоляцію, такі як цигани та євреї, приречені на виродження внаслідок кровозмішування під час практично родинних шлюбів. І ті, і інші мають дрібні статури та значно більшу кількість фізичних та розумових відхилень.

Дуже добре, що інстинкт продовження роду в усьому світі стоїть "на стрьомі" у вигляді, не сказати - відрази, але прохолодного ставлення щодо тісного спілкування та сексуальних контактів з обома народами.

І у москалів, серед багатомільйонної маси бовдурів-людожерів, подеколи, але дуже-дуже рідко, суто випадково народжується "виродок", який, попри гівняні гени, обдарований неабияким розумом чи талантом.

Буває...

Автору і Марту: тварюки, що захопили чверть сторіччя тому владу в Україні і всіма способами тримаються за неї і руками, і ногами, і зубами,, на культурку не те що начхали, а просто, як вони кажуть - поклали на все, що не стосується їхньої основної життєвої мети - нагребсти якнайбільше бабла, будь-де і на будь-чому.

Тому усі ці роки у "безпеці" лише те, що їм не пахне баблом та, поки що, не заважає: хай собі догниває, розсипається, горить - може колись-колись ця територія також ще стане у нагоді.

Так і з пам'ятниками СиСиСиРи, включно із назвами областей, міст та вулиць - до сраки їм вони...

У Печерських - лише одна думка в голові: де і звідки натягнути собі зелені: ще, і ще, і ще!